ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Золота яблунька
Золота яблунька

Жили собі дід та баба. І були в них дві дочки – дідова дочка і бабина дочка. Дідову дочку звали Галя, а бабину – Юля.
Баба свою рідну дочку пестила, доглядала, а дідову в чорному тілі тримала й усе чекала причіпки, щоб зі світу її звести.
Пішов якось дід на базар, купив бичка-третячка.
Прийшли додому та й каже дочкам:
– Пастимете його по черзі – одна день і друга день.
Погнала першого дня на пашу дідова дочка. Зла мачуха
дала їй веретено й мішок куделі.
– Дивися,– каже,– щоб за день усю куделю спряла, кросни виткала, полотно вибілила й увечері додому принесла. А коли не зробиш – не жити тобі.
Вивела Галя бичка з хліва, погладила по шиї й погнала на пасовисько. Жене, а сама гіркими сльозами заливається.
Бичок питає:
– Дівчино-дівице, руса косице, чого плачеш?
– Як же мені не плакати, бичечку? Наказала мені мачуха оцей мішок куделі спрясти, кросни виткати, полотно вибілити й увечері додому принести... Чи ж зроблю я за день отаку роботу?
– Не плач,– каже бичок,– жени мене на шовкову травицю, на свіжу росицю, там щось ми придумаємо.
Пригнала Галя бичка на шовкову травицю, на свіжу росицю. Наївся бичок, напасся, а потім і каже:
– Тепер поклади мені в праве вухо куделю й веретено. А сама хукни в ліве вухо й дивися, що буде.
Поклала Галя бичкові у праве вухо куделю й веретено, хукнула в ліве вухо й дивиться. Аж там куделя прядеться, кросни тчуться, полотно білиться й у сувій скочується...
Як усе було зроблене, дістала Галя готовий сувій полотна й весела погнала бичка додому.
Зла мачуха зустріла її на подвір’ї:
– Ну що, спряла куделю?
– Спряла,– каже Галя й подає їй готовий сувій полотна.
Мачуха аж за голову схопилася: таку роботу зробила її пасербиця!.. Прийшла черга гнати бичка бабиній дочці Юлі.
Узяла Юля дубець, жене та все стьобає бичка дубцем. Той побіжить сюди, побіжить туди. А Юля женеться за ним та кляне на чім світ стоїть. Бігала отак і веретено загубила. Пригнала бичка сяк-так на голий вигін. Поклала куделю, а сама спать лягла.
Прокинулася надвечір Юля, дивиться куделя в багно втоптана... Схопила дубець та заходилася бичка бити.
Дома мати питає:
– Ну, доню, зробила роботу!
– Та ні,– каже дочка.– Бичок винен. Через нього я веретено загубила, а потім ще він куделю мою в багно затоптав...
Розлютилася мачуха на бичка. Пішла до діда й каже:
– Заріж, діду, бичка!
– Чи не здуріла ти, бабо? – здивувався дід.– Нащо нам його різати?
Тут баба як затупотить ногами, як кинеться на діда з кулаками.
– Коли не заріжеш, то я тебе геть прожену з твоєю дочкою!
Почула це Галя, побігла у хлів до бичка й слізьми залилася.
– Дівчино-дівице, руса косице, чого ти плачеш? – пита бичок.
Розказала йому Галя, що надумала зла мачуха.
– Не плач, дівчинко,– каже бичок.– Краще послухай, що я тобі пораю. Як заріжуть мене, візьми мою печінку й там золоте зернятко знайдеш. Посади те зернятко коло хати...
Галя так і зробила, як сказав бичок. Виросла із зернятка яблунька із золотими яблуками. Хто йде чи їде повз хату – усі не надивуються з тієї яблуньки.
їхав одного разу з війни молодий пригожий гусар. Побачив яблуньку й зупинився. Простяг руку до неї, щоб зірвати золоте яблуко. А яблунька – дзінь, дзінь, дзінь! і піднялась угору.
Побачила це у вікно Галя й каже мачусі:
Піду я зірву цьому пригожому гусарові яблучко...
А мачуха як затупотить на неї, як закричить. Схопила Галю та й посадила під корито, а в садок послала Юлю... Підійшла Юля до яблуньки, а та – дзінь, дзінь, дзінь! – і піднялась угору.
А тут якраз на подвір’ї півник ходив. Скочив на пліт і кукурікає:
– Ку-ку-рі-ку! Дідова дочка під коритом схована, а бабина хоче яблуко зірвати та за пана заміж вийти...
Почув це гусар, зліз із коня й пішов до хати. Знайшов там під коритом дідову дочку. Як глянув на неї, та й очей не
може відвести: так вона йому до серця припала.
– Дівчино-дівице,– вклонився їй гусар,– нарви мені на пам’ять золотих яблук із своєї яблуньки.
Підійшла Галя до яблуньки – і всі яблука впали до її ніг. Зібрала вона їх у поділ, принесла гусарові. Підхопив гусар її, посадив на коня поперед себе та й повіз до свого дому.
Дома вони згуляли весілля й стали жити та поживати у згоді й злагоді. Народився в них син, та такий пригожий, що батьки ним не натішаться.
А тим часом зла мачуха не могла спати від заздрощів, що гусар не її дочку взяв, а дідову. І все думала, як її зі світу звести. Якось каже вона своїй дочці:
– Сходи, доню, до сестри в гості. Поклич її купатися та й утопи...
Послухала Юля матері, пішла в гості до сестри. Підмовила її купатися. А на річці й каже їй:
– Сядь ти, сестричко, на кладці, я тобі плечі помию.
Сіла Галя на кладці, а Юля пхнула її у воду й побігла.
Чекають Галю додому – немає. Малий син плаче, ніхто
втішити не може. Узяла його нянька на руки, йде понад річкою, гукає:
– Галю, Галюсю, твоя дитина плаче, їсти хоче. Кури сплять, гуси сплять, один він не засне, матінку рідненьку жде...
І чує голос вона з води:
– Ой важко мені вийти до сина, камінь ноги підбиває, вода очі заливає...
Почув малий синок мамин голос та ще дужче заплакав.
– Ой іду, синочку, ой біжу,– озивається мати,– слухати плач твій, синочку, несила.
Вийшла мати з води, нагодувала сина, він і заснув. А сама назад пішла.
А назавтра сам батько взяв золоте яблуко й сина та й пішов до річки. Прийшов на берег і гукає.
– Галю, Галюсю, твоя дитина плаче їсти хоче. Кури сплять, гуси сплять, один син не засне, матінку рідненьку жде...
Почула мати синів голос і озивається:
– Ой іду, синочку, ой біжу, слухати плач твій, синочку, несила.
Вийшла на берег, нагодувала сина, він і заснув. Тоді чоловік дістав з кишені золоте яблуко й дав жінці. Як тільки вона надкусила те яблуко – то й опритомніла.
Зрадів чоловік, привів її додому. Стали вони знову жити добре й щасливо. А злу мачуху з її дочкою більше й на поріг не пускали.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: