ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Казка про діаманти
Казка про діаманти

Колись давно-давно на північ від річок, які тепер звуться Мембере і Лобайс, дрімучі ліси вкривали гору Яде.
Люди завжди хотіли побувати в тих лісах, але все не наважувалися. 
Аж ось одного разу хтось сказав: 
– У глибині тих лісів сховано незліченні скарби. Але ніхто з тих, хто вирушив на їх пошуки, так і не повернувся. Невідомо, чи загинули вони, а як загинули, то від чого. Може, дикі звірі їх роздерли, може, вони померли від голоду. 
А тим часом скрізь попід лісом жили сильні, могутні й сміливі чоловіки, які не боялися полювати на тигрів і слонів, не боялися воювати з сусідніми племенами. Пройшли вони піски і савани, долини й гори, перепливли широчезні ріки, щоб подивитися, що там на другому боці. Ні безмісячні та беззоряні ночі, ні грім та блискавки не спинили їхнього тривалого походу на південь. 
Спинилися вони лише тоді, коли дійшли до зеленого і темного лісу. Тут вони й оселилися. 
Ліс став для них останньою межею. Далі ніхто не пішов. 
Один ватаг, сильніший, цікавіший і відважніший за решту, якось вирішив таки піти до лісу. 
Скликав він найстаріших і наймудріших одноплемінців і питає поради: 
– Ліс багатий, а ми бідні. Ніхто ще не наважувався ступити в пітьму дерев. Може, нам спробувати? 
– Ніхто не вертався живим з того лісу,– сказали старі одноплемінці. 
– Сам чоловік нічого не може, але тридцять добре озброєних вояків можуть спробувати,– мовив на те ватаг. 
Роздав він зброю тридцятьом найкращим своїм воякам. А вранці рушили вони в ліс. 
Багато годин уже йдуть сміливці. Насилу прорубують собі шлях серед ліан. Коли це почувся крик. Один з вояків упав. Зелена блискавка метнулася і зникла серед гілок. 
– Змія! – скрикнув ватаг.– Беріть луки й стріли. Цільтесь в усе, що ворушиться серед гілок! 
Поки він це казав, ще один вояк упав мертвий до його ніг, навіть не скрикнувши. 
– Не можна більше гаятися,– мовив ватаг.– Рушайте на ліс! 
Вояки кинулися рубати хащі ножами, мечами, сокирами. Тріщать гілки, з страшним гуркотом падають дерева. 
Час від часу десь майне зелена блискавка, і хтось із сміливців падає мертвий. 
Бачить ватаг, як гинуть його брати, його найближчі товариші. Але він уперто прагне вперед. 
Він ніколи ще не відступав. 
Останні вояки оточили ватага і не наважуються йти далі. Вони перестали рубати дерева і не слухаються його наказів. 
Коли ватаг нарешті згодився повернутися до села, було вже запізно. Останні сміливці загинули. 
Ватаг повернувся сам. В очах старих мудреців, у яких він просив поради, прочитав гіркий докір. Мудреці нічого не сказали, але ватаг зрозумів, що вони не хочуть більше ні помагати йому, ні слухати його. 
Згнітивши серце, він пішов до своєї хатини. Довго думав, як убити зміїв, що живуть на деревах. Не спав ні вдень ні вночі. І таки надумав. 
«Ті змії думають, що я їх злякався! А я доведу, що дужчий за них!» 
Надвечір вийшов він зі своєї хатини і скликав усіх одноплемінців: 
– Слухайте всі! Чоловіки й жінки, старі й малі! В лісі повно скарбів. А ми бідні. Якщо зуміємо продертися крізь хащі, то знайдемо незліченні багатства. 
– Ніхто ще не вернувся з того лісу. Ти повів туди найкращих з нас. Де вони? 
– Усі ми разом можемо перемогти там, де нічого не вдіють тридцять чоловік. Завтра вранці ви підете і зріжете всю траву в савані. Ви наріжете цілі гори сухої трави і поскладаєте її під деревами на узліссі. А тоді ми її підпалимо. 
Наступного ранку молоді й старі, чоловіки й жінки подалися в савану різати траву. Три дні падали трави під мачете. Три дні люди збирали зрізану траву і зносили її на велетенські купи під дерева. І наскладали навколо лісу височенний мур із сіна, заввишки як найвищі дерева. 
На сьомий день ватаг підпалив сіно, а від нього загорівся і ліс. Дим здійнявся до неба і затьмарив сонце. Три дні і три ночі горіли дерева. Не видно було ні сонця, ні місяця. Вогонь, що його запалив ватаг, спалив майже весь ліс, убив майже всіх його мешканців. 
На четвертий день пожежа згасла. 
Земля була вкрита самим білим попелом і гарячим вугіллям. 
Усі мешканці села, молоді й старі, чоловіки й жінки, мовчки обступили ватага. Дивляться вони на нього, а той і голову повісив. 
Коли це серед німої тиші озвався голос. То заговорила найстарша жінка села: 
– Що ж ти тепер робитимеш? 
Тут озвався ще один голос, голос найстаршого в селі чоловіка: 
– Нема більше ні змій, ні зелених блискавок, які вбивають наших вояків. Але ж нема і скарбів! 
Озвався тоді й юнак: 
– Нема більше й звірів для полювання. 
Озвалася й дівчина: 
– Нема більше ні дерев, ні фруктів. 
Озвалася дитина: 
– Не почуємо ми більше пташиного співу. 
– Замовкніть! – скрикнув гнівно ватаг. Він добре розумів, що вчинив зле. 
До нього підійшла найстарша жінка, взяла за руку і мовила: 
– Ось що ти маєш робити. 
Вона взяла два калебаси і налила в них молока. Тоді поставила один калебас із молоком собі на голову, а другий дала ватагові і, попросивши зробити те саме, повела з собою. 
Удвох вони пішли по згарищу до кількох дерев, що вціліли від вогню. Побачив ватаг, як з гілки метнулася зелена блискавка. Почув сухий тріск. Дивиться, аж у калебасі старої змія п’є молоко. 
– От бачиш! Всі змії люблять молоко. Вони до нього дуже ласі! 
Не встигла стара доказати, коли друга змія кинулася до ватагового калебаса. 
Ватаг і стара повернулися до села живі й неушкоджені, несучи на головах калебаси зі спійманими зміями. Поки йшли вони, змії так пообпивалися молоком, що вже й подохли. 
Коли познімали вони калебаси з мертвими зміями і поставили їх на землю перед усіма людьми племені, молодими й старими, чоловіками й жінками, очі мертвих зміїв перетворилися на коштовні камені – діаманти. 
– Бачиш,– каже тоді стара,– що ти спалив. Скарби – то очі зміїв. 
Відтоді ніхто не палив більше лісу. Бо ліс – то краса й багатство.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: