ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Три завдання
Три завдання

Жив у одному місті чоловік, і була в нього дочка, гарна-прегарна, ласкава-преласкава.
Коли дівчина підросла, до неї почали свататись найвродливіші царевичі та королевичі, але батько не хотів її ні за кого віддавати. 
Він усім загадував три завдання, і ніхто не міг виконати жодного з них. 
А неподалік від того міста жив собі один селянин. Почув він про ті невдалі сватання та й вирішив теж випробувати свою долю. 
А чи ті завдання були важкі, судіть самі. 
Спочатку треба було висидіти цілий день у кімнаті з комарами. А хіба це легко, коли їх хмари, а ви голі; вони вас кусають, а вам не можна й пальцем ворухнути – умова така! 
Потім треба було з’їсти пекучу червону перчину, і щоб ніхто не здогадався, що вона вам пече, немов розпечене залізо. 
А насамкінець треба було розповісти історію завдовжки в цілий день. 
Як же поводився селянин? 
У кімнаті з комарами він став оповідати вартовим про свого коня – такий вже він у нього гарний, та й у яблуках і тут, і там, і он там – та й руками показує, де в того коня ті яблука. А вартові вуха порозвішували, слухають і не розуміють, що то селянин так комарів од себе одганяє. От і став він переможцем. 
А другим завданням було з’їсти перчину, пригадуєте? Що ж робить наш жених? 
А він насипає на землю пшона, і до нього збігаються кури. Перчину він з’їв та й ну руками одганяти курей: 
– Киш звідси! Не докучайте мені! 
Ніхто й не зрозумів, що йому так пекло язика, що довелося руками махати. 
Останнє завдання – розказати довгу-предовгу історію. І дуже вже хочеться селянинові одружитися з тією вродливицею. 
От і починає він свою оповідь: 
– Якось зібрав я багато пшениці та й позсипав її у мішки. Аж коли дивлюсь – миша, та й шмиг у нірку. Вирішив я її зловити. Затаївся та й став чекати. Ось знову миша – прогризла дірку в мішку, схопила зернятко – та до себе в нірку, а потім знову до мішка, та й знову із зернятком у нірку, та й знову до мішка, та й знову за зернятко, та й знову... та й знову... 
Ось уже й сонце сховалось, а оповіданню кінця-краю не видно. 
Нічого було робити впертому батькові, віддав він свою красуню хитрому селянинові.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: