ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Юний Роланд
Юний Роланд

Три принци в сонячнім саду
В м’яча гуляють зранку.
І леді Еллен, їх сестра,
Стриба безперестанку.
Чолом Роланд м’яча підбив,
Носком його піддав,
Сильніш ударив – і той м’яч
За церквою упав.
Еллен побігла за м’ячем,
Весела, беручка,
Помчала леді за м’ячем –
І більше не прийшла.
Брати шукали день і ніч
Повсюди, де могли,
І гірко плакали вони,
Та Еллен не знайшли.
Тоді вирушив старший брат до чарівника Мерліна і запитав, чи не знає той, де шукати леді Еллен.
– Прекрасну леді Еллен, – відповів Мерлін, – украли ельфи, бо вона обійшла церкву всупереч звичаю, тобто проти ходу сонця. Тепер вона у вежі Печалі короля ельфів; немало треба мати відваги, щоб вирятувати її.
– Якщо це тільки можливо, – вигукнув старший брат, – я врятую сестру або загину сам.
– Це можливо, – сказав чарівник Мерлін. – Але горе кожному воїну чи лицарю, хто відважиться на це, не дізнавшись заздалегідь, що йому треба робити і чого остерігатися.
Старший бра г леді Еллен був сміливий лицар небезпека не могла зупинити його.
Став він просити чарівника повідати йому все, що треба робити і чого остерігатися, аби визволити сестру. Повторив, запам’ятав кожне слово чарівника і рушив до країни ельфів.
І довго в замку ждали дня,
Коли вернеться брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.
Нарешті середньому братові докучило чекати і він, як і старший, пішов до чарівника Мерліна, розпитав його про все і зібрався в дорогу – шукати країну ельфів.
І довго ждали дня, коли
Вернеться другий брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.
Тоді настала пора юному Роланду – молодшому з братів леді Еллен – збиратися в дорогу. Прийшов він до своєї матері, доброї королеви, і попросив її благословення. Спочатку вона не погоджувалась відпустити його – адже це був останній її син, до того ж найулюбленіший. Та Роланд умовляв матінку доти, доки та не дала йому свого благословення. Вона вручила йому батьківський меч, що
вражав без промаху, і заговорила його старовинним заговором, який приносить перемогу.
Юний Роланд розпрощався зі своєю матір’ю і вирушив до печери чаклуна Мерліна.
– О мудрий Мерліне, – звернувся він до чаклуна, – не відмов розповісти ще раз, як може народжений жінкою воїн чи лицар звільнити леді Еллен і двох моїх братів з-під влади короля ельфів?
– Добре, сину мій, – відповів мудрець. – Скажу тобі, що треба робити і чого остерігатися. Так-от, хоч би хто заговорив з тобою у країні ельфів, треба вийняти меч і рубати йому голову. Остерігатися ж належить ось чого: ні крихти їжі, ні ковтка води не можна вживати в країні ельфів, хоч би спрага чи голод мучили тебе. Хто ж з'їсть хоч крихту чи зробить ковток, той навіки залишиться в зачарованій країні й ніколи більше не побачить світу білого.
Юний Роланд повторив і запам’ятав ці слова, подякував Мерліну і рушив далі. Йшов він, ішов і подолав чималий шлях, доки не набрів на табун коней, які паслися на луках. Він одразу впізнав коней короля ельфів і зрозумів, що близько від мети.
– Скажи-но, – запитав він табунника, – де мені знайти вежу Печалі короля ельфів?
– Цього я тобі не скажу. Ходи далі, стрінеш пастуха корів, може, він скаже, – відповів табунник.
Тоді, не кажучи й слова, вийняв Роланд свій меч, що б’є без промаху, – і відтяв йому голову. Пішов він далі, зустрів пастуха з чередою корів і запитав його те ж саме.
– Ходи далі, – відповів пастух. – Зустрінеш пташницю, може, вона скаже.
Знову Роланд вийняв свій меч і зрубав йому голову. Пішов він далі, бачить, стара пасе гусей, запитує:
– Як мені знайти вежу Печалі короля ельфів?
– Ходи далі, – відповіла пташниця, – поки не побачиш зеленого пагорба, що йде уступами від підніжжя
до вершини. Тричі обійди його проти сонця і тричі повтори:
Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!
На третій раз брама й відчиниться.
Подякував Роланд старій пташниці і заквапився було в дорогу, та пригадав наказ чарівника, вийняв меча і зрубав їй голову.
І добре зробив, бо все це були перевертні й привиди, послані королем ельфів, щоб заманити його в пастку.
Пішов він далі і незабаром побачив перед собою зелений пагорб, що здіймався уступами від підніжжя до вершини. Тричі обійшов його навколо проти сонця, тричі повторив:
Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!
На третій раз брама відчинилася, впустила його і зі скреготом зімкнулась за спиною. Роланд опинився у напівтемряві. Слабке мерехтливе світло линуло невідомо звідки – адже ні вікон, ні факелів, ні свічок не було у вежі Печалі. Довгий коридор вів далі, і його склепіння з напівпрозорих кам’яних глиб сяяло прожилками слюди й золотистого колчедану. Та хоча довкруг громадилось хо-лодне каміння, проте повітря в печері було тепле, як це завжди буває в країні ельфів.
Роланд дійшов до кінця коридора й побачив двері, ковані залізом. Від його доторку вони широко розчинилися, і він зайшов до величезного залу.
Купол залу підтримували могутні колони, прикрашені золотим і срібним різьбленням, а між колонами звисали гірлянди квітів, зібраних з діамантів, смарагдів і різноманітних коштовних каменів. Над арками гронами звисали самоцвіти, а посередині, якраз у тому місці, де сходились арки, на золотому ланцюгові висів світильник у вигляді величезної перлини. У розкішно прибраному залі, на ложі з пурпурового атласу і шовку, сиділа леді Еллен і розчісувала золоте волосся срібним гребінцем. Обличчя її було нерухоме і байдуже, мов кам’яна маска. З появою Роланда вона не ворухнулася, а лише проказала глухим, замогильним голосом:
Нещасний хлопче, простодушний!
Чого ти тут? Чого шукаєш?
Роланд хотів було кинутись до сестри, обняти її, але раптом пригадав слова чаклуна Мерліна. Не вагаючись, вийняв Роланд меча, заплющив очі й щосили вдарив по цьому привидові в образі леді Еллен.
І коли він знову глянув, – о радість! – перед ним стояла сестра, жива і неушкоджена. Сльози бризнули з її очей, коли вона пригорнула до грудей Роланда і печально промовила:
Навіщо, милий брате мій,
Покинув рідний дім?
Не сто життів – лише одне,
Щоб жертвувати ним.
Сестра заплаче за тобою,
І заридає мати;
Коли прийде король-чаклун,
Тобі добра не знати!
Вони сіли поруч, і юний Роланд розповів сестрі про свої пригоди, а леді Еллен повідала, що два старші брати також дісталися вежі Печалі короля ельфів, та злий чаклун зачаклував їх і живими поховав у гробниці. На жаль, вони не зуміли точно виконати настанову Мерліна, не наважилися вдарити мечем1, коли перед ними постав привид в образі сестри.
Так вони гомоніли між собою, і за якийсь час юний Роланд відчув, як зголоднів у дорозі, і попросив сестру принести щось попоїсти.
Печально подивилася на нього леді Еллен, та нічого не відповіла – бо чаклунські чари ще мали владу над нею; вона підвелася і принесла хліба та молока на золотій таці.
Роланд простягнув руку до хліба та молока, однак в останню мить звів погляд на сестру й прочитав у її очах таку печаль, що, осяяний здогадом, скочив на ноги, відкинув на підлогу тацю і вигукнув:
– Ні ковтка я не вип’ю, ні крихти не з’їм, доки не звільню леді Еллен і моїх братів!
Ніби грім прогримів у відповідь, ніби вихор прошумів – двері розчинилися, і до залу влетів король ельфів:
Тьху! Фу! Уф! Ух!
Щось тут чути людський дух!
Ну, хоч круть, а чи верть –
Хто сховавсь, тому смерть!
– Ану, спробуй, бісівське плем’я! – закричав Роланд, вихопив з піхов батькового меча і кинувся в бій.
Довго й жорстоко билися вони; нарешті Роланд поставив на коліна короля ельфів і змусив просити пощади.
– Я помилую тебе, якщо ти знімеш чари з моєї сестри, звільниш моїх братів і даси нам вільно звідси вийти.
– Згоден, – відповів король ельфів.
Він звівся з колін, відкрив свою скриню й дістав звідти кришталевий фіал з криваво-червоним зіллям. Цим зіллям він змастив вуха, повіки, ніздрі, вуста і кінчики пальців двох братів, котрі мертвими лежали в золотих гробницях.
Чаклун прошепотів заклинання і зняв чари з леді Еллен. І ось троє братів зі своєю улюбленою сестрою вийшли з величезного залу, затопленого багряним світлом, пройшли довжелезним коридором уздовж мерехтливих кам’яних склепінь з прожилками слюди і золотистого колчедану, і важка вхідна брама вежі Печалі, брязнувши, випустила їх на волю.
Вони повернулись у палац, до своєї матері, доброї королеви, і з того часу леді Еллен остерігалася обходити церкву проти сонця.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: