ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Юний Роланд
Юний Роланд

Три принци в сонячнім саду
В м’яча гуляють зранку.
І леді Еллен, їх сестра,
Стриба безперестанку.
Чолом Роланд м’яча підбив,
Носком його піддав,
Сильніш ударив – і той м’яч
За церквою упав.
Еллен побігла за м’ячем,
Весела, беручка,
Помчала леді за м’ячем –
І більше не прийшла.
Брати шукали день і ніч
Повсюди, де могли,
І гірко плакали вони,
Та Еллен не знайшли.
Тоді вирушив старший брат до чарівника Мерліна і запитав, чи не знає той, де шукати леді Еллен.
– Прекрасну леді Еллен, – відповів Мерлін, – украли ельфи, бо вона обійшла церкву всупереч звичаю, тобто проти ходу сонця. Тепер вона у вежі Печалі короля ельфів; немало треба мати відваги, щоб вирятувати її.
– Якщо це тільки можливо, – вигукнув старший брат, – я врятую сестру або загину сам.
– Це можливо, – сказав чарівник Мерлін. – Але горе кожному воїну чи лицарю, хто відважиться на це, не дізнавшись заздалегідь, що йому треба робити і чого остерігатися.
Старший бра г леді Еллен був сміливий лицар небезпека не могла зупинити його.
Став він просити чарівника повідати йому все, що треба робити і чого остерігатися, аби визволити сестру. Повторив, запам’ятав кожне слово чарівника і рушив до країни ельфів.
І довго в замку ждали дня,
Коли вернеться брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.
Нарешті середньому братові докучило чекати і він, як і старший, пішов до чарівника Мерліна, розпитав його про все і зібрався в дорогу – шукати країну ельфів.
І довго ждали дня, коли
Вернеться другий брат,
Та горе люблячим серцям! –
Він не прийшов назад.
Тоді настала пора юному Роланду – молодшому з братів леді Еллен – збиратися в дорогу. Прийшов він до своєї матері, доброї королеви, і попросив її благословення. Спочатку вона не погоджувалась відпустити його – адже це був останній її син, до того ж найулюбленіший. Та Роланд умовляв матінку доти, доки та не дала йому свого благословення. Вона вручила йому батьківський меч, що
вражав без промаху, і заговорила його старовинним заговором, який приносить перемогу.
Юний Роланд розпрощався зі своєю матір’ю і вирушив до печери чаклуна Мерліна.
– О мудрий Мерліне, – звернувся він до чаклуна, – не відмов розповісти ще раз, як може народжений жінкою воїн чи лицар звільнити леді Еллен і двох моїх братів з-під влади короля ельфів?
– Добре, сину мій, – відповів мудрець. – Скажу тобі, що треба робити і чого остерігатися. Так-от, хоч би хто заговорив з тобою у країні ельфів, треба вийняти меч і рубати йому голову. Остерігатися ж належить ось чого: ні крихти їжі, ні ковтка води не можна вживати в країні ельфів, хоч би спрага чи голод мучили тебе. Хто ж з'їсть хоч крихту чи зробить ковток, той навіки залишиться в зачарованій країні й ніколи більше не побачить світу білого.
Юний Роланд повторив і запам’ятав ці слова, подякував Мерліну і рушив далі. Йшов він, ішов і подолав чималий шлях, доки не набрів на табун коней, які паслися на луках. Він одразу впізнав коней короля ельфів і зрозумів, що близько від мети.
– Скажи-но, – запитав він табунника, – де мені знайти вежу Печалі короля ельфів?
– Цього я тобі не скажу. Ходи далі, стрінеш пастуха корів, може, він скаже, – відповів табунник.
Тоді, не кажучи й слова, вийняв Роланд свій меч, що б’є без промаху, – і відтяв йому голову. Пішов він далі, зустрів пастуха з чередою корів і запитав його те ж саме.
– Ходи далі, – відповів пастух. – Зустрінеш пташницю, може, вона скаже.
Знову Роланд вийняв свій меч і зрубав йому голову. Пішов він далі, бачить, стара пасе гусей, запитує:
– Як мені знайти вежу Печалі короля ельфів?
– Ходи далі, – відповіла пташниця, – поки не побачиш зеленого пагорба, що йде уступами від підніжжя
до вершини. Тричі обійди його проти сонця і тричі повтори:
Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!
На третій раз брама й відчиниться.
Подякував Роланд старій пташниці і заквапився було в дорогу, та пригадав наказ чарівника, вийняв меча і зрубав їй голову.
І добре зробив, бо все це були перевертні й привиди, послані королем ельфів, щоб заманити його в пастку.
Пішов він далі і незабаром побачив перед собою зелений пагорб, що здіймався уступами від підніжжя до вершини. Тричі обійшов його навколо проти сонця, тричі повторив:
Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!
На третій раз брама відчинилася, впустила його і зі скреготом зімкнулась за спиною. Роланд опинився у напівтемряві. Слабке мерехтливе світло линуло невідомо звідки – адже ні вікон, ні факелів, ні свічок не було у вежі Печалі. Довгий коридор вів далі, і його склепіння з напівпрозорих кам’яних глиб сяяло прожилками слюди й золотистого колчедану. Та хоча довкруг громадилось хо-лодне каміння, проте повітря в печері було тепле, як це завжди буває в країні ельфів.
Роланд дійшов до кінця коридора й побачив двері, ковані залізом. Від його доторку вони широко розчинилися, і він зайшов до величезного залу.
Купол залу підтримували могутні колони, прикрашені золотим і срібним різьбленням, а між колонами звисали гірлянди квітів, зібраних з діамантів, смарагдів і різноманітних коштовних каменів. Над арками гронами звисали самоцвіти, а посередині, якраз у тому місці, де сходились арки, на золотому ланцюгові висів світильник у вигляді величезної перлини. У розкішно прибраному залі, на ложі з пурпурового атласу і шовку, сиділа леді Еллен і розчісувала золоте волосся срібним гребінцем. Обличчя її було нерухоме і байдуже, мов кам’яна маска. З появою Роланда вона не ворухнулася, а лише проказала глухим, замогильним голосом:
Нещасний хлопче, простодушний!
Чого ти тут? Чого шукаєш?
Роланд хотів було кинутись до сестри, обняти її, але раптом пригадав слова чаклуна Мерліна. Не вагаючись, вийняв Роланд меча, заплющив очі й щосили вдарив по цьому привидові в образі леді Еллен.
І коли він знову глянув, – о радість! – перед ним стояла сестра, жива і неушкоджена. Сльози бризнули з її очей, коли вона пригорнула до грудей Роланда і печально промовила:
Навіщо, милий брате мій,
Покинув рідний дім?
Не сто життів – лише одне,
Щоб жертвувати ним.
Сестра заплаче за тобою,
І заридає мати;
Коли прийде король-чаклун,
Тобі добра не знати!
Вони сіли поруч, і юний Роланд розповів сестрі про свої пригоди, а леді Еллен повідала, що два старші брати також дісталися вежі Печалі короля ельфів, та злий чаклун зачаклував їх і живими поховав у гробниці. На жаль, вони не зуміли точно виконати настанову Мерліна, не наважилися вдарити мечем1, коли перед ними постав привид в образі сестри.
Так вони гомоніли між собою, і за якийсь час юний Роланд відчув, як зголоднів у дорозі, і попросив сестру принести щось попоїсти.
Печально подивилася на нього леді Еллен, та нічого не відповіла – бо чаклунські чари ще мали владу над нею; вона підвелася і принесла хліба та молока на золотій таці.
Роланд простягнув руку до хліба та молока, однак в останню мить звів погляд на сестру й прочитав у її очах таку печаль, що, осяяний здогадом, скочив на ноги, відкинув на підлогу тацю і вигукнув:
– Ні ковтка я не вип’ю, ні крихти не з’їм, доки не звільню леді Еллен і моїх братів!
Ніби грім прогримів у відповідь, ніби вихор прошумів – двері розчинилися, і до залу влетів король ельфів:
Тьху! Фу! Уф! Ух!
Щось тут чути людський дух!
Ну, хоч круть, а чи верть –
Хто сховавсь, тому смерть!
– Ану, спробуй, бісівське плем’я! – закричав Роланд, вихопив з піхов батькового меча і кинувся в бій.
Довго й жорстоко билися вони; нарешті Роланд поставив на коліна короля ельфів і змусив просити пощади.
– Я помилую тебе, якщо ти знімеш чари з моєї сестри, звільниш моїх братів і даси нам вільно звідси вийти.
– Згоден, – відповів король ельфів.
Він звівся з колін, відкрив свою скриню й дістав звідти кришталевий фіал з криваво-червоним зіллям. Цим зіллям він змастив вуха, повіки, ніздрі, вуста і кінчики пальців двох братів, котрі мертвими лежали в золотих гробницях.
Чаклун прошепотів заклинання і зняв чари з леді Еллен. І ось троє братів зі своєю улюбленою сестрою вийшли з величезного залу, затопленого багряним світлом, пройшли довжелезним коридором уздовж мерехтливих кам’яних склепінь з прожилками слюди і золотистого колчедану, і важка вхідна брама вежі Печалі, брязнувши, випустила їх на волю.
Вони повернулись у палац, до своєї матері, доброї королеви, і з того часу леді Еллен остерігалася обходити церкву проти сонця.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: