ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Малюк брауні
Малюк брауні

Малюк брауні жив у великому будиику, що звався Хілтон-Холом.
– Стривайте, – запитаєте ви, – а хто це такий – брауні?
Брауні – гак у Англії називають домовиків. Схожі вони на крихітних смішних чоловічків і бувають досить симпатичними, алестрапісіпю вередливими. Якщо їм заманеться, вони зроблять за вас усю домашню роботу, а ні, то тільки позбиткуються.
Розповідають, що був у Корнуелі один брауні, який за ніч міг намолоти зерна більше, аніж сам хазяїн упродовж тижня. Але брався до роботи лише тоді, коли йому на ніч лишали мисочку свіжих вершків.
А ще один знаменитий брауні, на ймення Робін Гуд, – був відчайдушний бешкетник і витівник. Приміром, він любив підкрастися до якоїсь поважної леді за столом і непомітно вихлюпнути весь ель, який вона саме збиралася випити. А то, бувало, робив і дещо гірше: відчиняв конюшню і випускав на волю геть усіх коней.
Але брауні з Хілтон-Хола не був таким відчайдухою, як цей Робін Гуд, щоправда, він не був і таким доброчесним, як корнуельський брауні. У нього все залежало від настрою.
Та коли він був не в дусі, то не встигнуть у домі всі поснути, як він уже тут як тут і часу даремно не гає: у цукерницю перцю насипле, у пиво – солі, попелом вогонь у коминку загорне, котрий зумисне лишили горіти цілу ніч, та ще й воду, принесену на ранок, виверне.
Коли ж він бував у доброму гуморі – на щастя, це траплялося частіше, – то поки служниці спали, брауні
підмітав за них у всіх кімнатах, чистив одяг, вигортав з коминка попіл і розводив вогонь, прибирав на кухні: чистив казанки, перетирав тарілки, мив, шкріб, доки геть усе не засяє, не заіскриться.
Та найохайніше робив це брауні, коли служниці залишали йому на ніч мисочку вершків чи скибочку хліба з медом.
Якось служниці засиділись допізна, розповідаючи одна одній страшні історії. І коли дві наймолодші – помічниця кухарки і покоївка, – нарешті пішли спати, то, піднімаючись сходами, раптом почули на кухні легкий шум. “А що, як то брауні?” – подумали вони.
А треба вам сказати, що брауні ніхто ще ніколи не бачив – брауні не дуже полюбляють з’являтися людям на очі, – і дівчатам страх як закортіло на нього подивитися. От вони тихесенько спустилися вниз, підійшли навшпиньки до дверей, що вели до кухні і, набравшись сміливості, прочинили їх.
Так і є! У кухні виявився малюк брауні. І як ви гадаєте, що робило це бісеня? Сиділо верхи на гачкові від довгого ланцюга, вгвинченому у стелю, і гойдалося, як на гойдалці.
Гойдалося і виспівувало:
О горе мені, о горе!
Не впав ще в землю жолудь,
Що в небо підніметься дубом
Й піде на гойдливу колиску,
Що буде гойдати малятко,
Котре з часом стане хлопчиськом
Й відпустить на волю мене.
О горе мені, о горе!
Служниці були добрими дівчатами. Повернувшись до своєї кімнати, вони зійшлися на думці, що соромно
тримати бідного брауні у домі, якщо він того не бажає. Адже він такий милий! А якщо й іноді бешкетує, ю допомагає значно частіше. І вони вирішили відпустити його па волю.
Наступного дня вони у всіх, кого лишені, зустрічали, запитували, як їм відпустити на волю малюка брауні. Проте ніхто не відав, як те зробити. Нарешті запитали у старої пташниці.
– Немає нічого простішого! – вигукнула пташниця.
І вона розповіла їм, що і як треба робити.
А якраз тими днями у сусідньому місті відбувався ярмарок, і дівчата відпросилися на нього. Кожна прихопила з собою трохи грошей, які відкладала на весілля, і купили на ті гроші найкращого зеленого сукна.
Увесь наступний день вони краяли і шили для брауні дуже симпатичну зелену накидку з каптуром. А надвечір поклали її в кухні біля коминка, а самі заховалися так, щоб можна було підглядати у шпаринку.
Незабаром з’явився брауні, похмурий, насуплений. Видно, мав поганий настрій.
Та тільки-но брауні помітив зелену накидку з каптуром, як одразу звеселів, почав усміхатися. Потім узяв її до рук, щоб краще роздивитися, приміряв на себе і став роздивлятися у начищену мідну сковорідку, наче у люстро. А тоді пустився в танок і ну скакати по кухні, наспівуючи:
Накидка моя, каптурок тепер мій,
І більше не служить вам домовий!
І так, наспівуючи і пританцьовуючи, він зник із кухні, і більше його ніхто ніколи не бачив.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: