ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Добра кедрівка
Добра кедрівка

На осінь бурий ведмідь гладкий, ледачий став, шерсть у нього, мов маслом намащена, лискуча така. Він лісом неквапно ходить, через тонкі колоди переступає, а побачить дерево потовще – обходить, йому ліньки ступити повище.
Посеред лісової галявини стояв могутній кедр. Шишки на тому кедрі важкі, достиглі, під ними аж гілки до землі гнуться.
Ведмідь слину ковтнув, навіть зітхнув:
«Ох і солодкі ж, видно, в тих шишках горіхи...» Та лапою ворухнути йому лінь.
Раптом – бах! – шишка. Стукнула ведмедя по тімені, до ніг упала.
Підібрав її ведмідь, вилущив горіхи, з’їв. Знову угору глянув, чи не впаде звідти ще, і побачив рябеньку пташку, кедрівку.
Пір’я у кедрівки настовбурчилося, голос затремтів.
Вона сиділа на гілці, незнарошне зронила шишку, шишка стукнула ведмедя.
Злякалася кедрівка, навіть злетіти не посміла, нерухомо сидить.
– Вельмишановним ведмедю! Я для вас цю шишку все літо від птахів і звірів оберігала. Можу ще з десяток шишок скинути.
– О-о, ось яка добра, ось яка гостинна птаха...
Від такої похвали кедрівка геть щасливою почувалась.
А ведмідь горіхами хрумтить та приказує:
– Ми з тобою тепер на віки вічні щирі друзі. Як хочеш, називай мене дядьком. Тільки, будь ласка, потрудись для мене, старого, іще, як обіцяла, шишок позбивай, та отих, що поважчі...
Кедрівка голову набік схилила, одним оком на ведмедя зиркнула – зовсім, виявляється, не страшно – і сказала:
– Милий дядьку ведмідь, ви тільки подивіться на мене! Чи багато я своїм дзьобом шишок для вас зіб’ю? От якби ви й самі трохи потрудилися.
– Авжеж, можна було б гілки потрясти, та шишки покотяться по всій галявині, де вже мені, старому, їх зібрати.
– Е-е-е, дядечку! Були б шишки, а збиральники знайдуться.
Для нас, кедрівок, ця робота звична. Тільки мені за вами не поспіти, не впоратися самій.
З вашого дозволу, я покличу рідню.
– Клич.
Кедрівка злетіла на вершину модрини, двічі погукала, і всі її рідні, всі знайомі злетілися на галявину. От заходився ведмідь гілки трясти, шишки обтрушувати: всіма чотирма лапами працює, головою помагає. Коли на кедрі не зосталося жодної шишки, сів ведмідь перепочити. Дивиться – на галявині ані птахів, ані шишок. Лиш одна недоспіла під кедром валяється. І до цієї останньої добра кедрівка не посоромилася підлетіти.
Схопила й понесла.
Розсердився ведмідь, хотів беркутові на кедрівку поскаржитися, таж соромно зізнатися, що така дрібненька пташка такого могутнього звіра зобидила.
– Гаразд, – махнув лапою ведмідь,– їжте ці горіхи, їжте! Скільки б не з’їли, все одно зостанетесь дрібними. А я зараз он який гладкий, а до зими ще погладшаю.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: