ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як миша перемогла верблюда
Як миша перемогла верблюда

В кожного з дванадцяти місяців своє ім’я. Але й кожен із дванадцяти років має свою назву, тільки не всі про це знають. А колись було лише одинадцять назв – рік Корови, Тигра, Зайця, Дракона, Змії, Коня, Вівці, Мавпи, Курки, Собаки, Свині. А в дванадцятого року найменування ще не було.
– І-і-і...–журилася мишка.– Чому дванадцятий рік не назвати роком Миші? Ах, як мені цього хочеться...
– А я-а-а-а-а?! – закричав верблюд. – Я теж хочу, щоб дванадцятий рік називався б роком Верблюда.
– Я перша сказала «хочу», – писнула миша. – Невже ви, дядю Верблюд, такий шанований, такий великий, будете сперечатися зі мною, нікчемною мишею? Усі, всі чули, як я плакала за роком Миші. Ясна річ, скривдити мене всяк може. Але що правда, те правда, я сказала перша...
Так говорила вона, не змовкаючи ні на мить, цілий день, до темної ночі.
Врешті верблюд не витримав. Закопилив спідню губу, сплюнув і мовив:
– Звідки в такій малій тварі стільки сприту. Замовкни, будь ласка. Умовимось: хто завтра перший побачить сонце, той і дасть своє ім’я року.
Миша погодилася.
Верблюд одразу обернувся мордою на схід і втупився в чорне небо.
Довго стояв так, навіть змигнути боявся, потім утомився і приліг. «Усе одно я побачу сонце раніш за мишу. Бо ж в мене шия довша, голова вища».
Миша з верблюдом як наперсток поряд з казаном. Верблюд спокійно лежить, голову високо тримає, а миша ні хвильки не сидить на місці. Туди-сюди бігає й пищить:
– І-і-і-і... я до ранку не доживу, і-і-і-і... Бувало, як стане мені страшно, так я в нірку сховаюсь, а тут сил моїх нема страх цей терпіти. То горностаєм, то риссю запахне. Почують вони мене, почують, і не минути мені їхніх зубів. І-і-і-і... Ой! Он сова на дереві сидить, головою вертить, вуха в неї далеко чують, очі далеко бачать. Пазурами схопить вона мене, дзьобом роздере... Ой, і лисиця сюди біжить, ой! Любий верблюде, порятуйте, дозвольте мені залізти на ваш горб.
Верблюд обернувся, подивився на свій горб і подумав: «Горб усе одно, коли я лежу, набагато нижче від голови. Миша, і на горбу сидячи, небагато побачить».
– Гаразд, сідай. Тільки не смій дивитися на схід, дивися на захід.
Тихенько, обережненько, щоб не потурбувати верблюда, залізла миша йому на горб і, гублячи сльози, обернулася до заходу.
Ця ніч і миші й верблюдові видалася надто довгою. Та ось зірки поблідли, небо побіліло.
Верблюд витягнув шию, задер голову. «Зараз я перший побачу сонце!»– подумав він.
Але миша, що все ще сиділа в нього на горбу й крізь сльози дивилася на захід, раптом писнула:
– І-і-і-і!!! Сонце, сонце!
– Сонце на заході? – фиркнув верблюд.
Хотів було верблюд з миші посміятися, та обернувся і побачив – наче богатир, що скинув темну шубу, оголилася, посвітліла західна гора од перших ранкових променів.
Верблюд повернув голову, поглянув на схід, і там теж, виявляється, небокрай вузькою смужкою зарожевів. Сходило сонце. Але першою його схід побачила миша.
Від того часу останній рік із кожних дванадцяти називається роком Миші.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: