ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Павичева дружина
Павичева дружина

Одного разу вибрали птахи павича зайсаном. Павич широко розпушив свій осяйний хвіст, високо задер голову в зеленій шапочці з золотими китичками.
– Зайсан, достеменний зайсан! – загукали птахи.
– Оженити, оженити, оженити треба. Женити його треба, женити! – заторохтіла сорока.
Ось привели до зайсана сіреньку куріпочку.
– Вона своїх дітей добре виховує і твоїм дітям буде гарною матір’ю.
– Ні, не хочу її. Куріпка низько літає.
– Ну синицю візьми. Вона перша в лісі заводить весняної пісні.
– Не хочу. На зріст не вдалася.
Кедрівку не вподобав – ряба. Іволга не вгодила – голос у неї журливий, трясогузка – хвостом трясе.
Лише сорока припала павичу до серця: на ній шуба з білою оторочкою – не намилуєшся. Торохтить-теревенить цілісінький день – із нею не засумуєш.
Після весілля павич вискубав зі своїх грудей зелені пір’їни й поклав їх сороці на спину і на хвіст.
– Це тобі, люба дружино, від мене дарунок.
Зраділа сорока:
– Гей, птиці-ці-ці! Подивіться, яка у зайсана дружина вродливиця-ця-ця!
Летить, новими перами хизується, сяде – зелені пера дзьобом перебирає. Вогнище розкласти їй нема коли, їжу приготувати ніколи. Вранці, ледве засіріє, вискочить із гнізда й пропадає десь до ночі.
– Куди летиш, люба дружино? – запитує павич.
– Лечу, куди хочу-чу-чу!
Над ніч повертається, а павич ізнов:
– Де ти була, рідна сороко?
– Куди душа хотіла, туди я й літала.
Розсердився павич. Ще затемна, поки сорока спала, злетів з гілки, сховався за кущем акації.
Уранці, ледь-ледь небокрай поблід, сорока випурхнула з гнізда, розхристала чорну шубу з білою оторочкою і полетіла, поблискуючи зеленими перами.
Павич, назирці, подався услід. Так прилетів він до людського житла й побачив, що його пишно вбрана подруга опустилася на смітник і заходилася дзьобати покидьки.
– Соромся! – гукнув їй павич.– Чи ж пристало зайсановій дружині живитися покидьками? Негайно лети додому.
Але сорока навіть не обернулася, клює і клює.
Підлетів до неї павич, стукнув дзьобом по голові:
– Ти мені більше не жона!
З тих пір сорока, длубаючись
у покидьках, головою вертить і дітей своїх повчає:
– Один раз клюнь, а п’ять разів озирнись,– бо павич прилетить і по голові дзьобне.
Добре пам’ятають цю науку сорочі діти. Клюнуть один раз і озирнуться, клюнуть удруге і довкіл обдивляться – павича вони остерігаються. Однак з перами зеленими, що павич подарував, не розлучаються.
– Це нам од павича на спогад лишилося. Ми, сороки, як-не-як, а самому павичеві ріднею доводимося. Ми не простого, ми княжого роду!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: