ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ай-Толай
Ай-Толай

Не вважаю короткою пісню мою,
Але зайве співати не слід солов’ю;
Не вважаю задовгою казку мою,
Але з казки нічого од вас не втаю.
Кланяюсь низько за казку дідам,
Що розказали, все вам передам...
* * *
У білім шатрі без турбот і нужди Жив Ай-Толай, богатир молодий.
Самого у світі б доймала жура,
Коли б не Пий-Коок, красуня-сестра,
Коли б не дружив він, як з названим братом,
З красенем-коником Ак-Кулатом.
Якось в шатрі Ай-Толай сидів
І оленину смажену їв.
Доброго м’яса уволю поївши,
Став він сильніший і веселіший.
– Брате мій любий, – сказала сестра, –
Тобі вже дружину шукати пора.
А щоб наречену собі знайти,
Сорок країв мусиш ти перейти.
За ними в красивім палаці багатім
Живе Сариг-Каан з конем Ак-Саратом.
Є донька у хана – Алтин-Талба,
Досі не чув ти про неї хіба?
Ніде більш красуні такої нема,
Стоїть женихів при палаці юрма
Хто у змаганні усіх переможе,
Той Алтин-Талбу посватати зможе.–
Рвучко з-за столу підвівсь Ай-Толай,
Пий-Коок кольчугу йому подала.
Воїн залізну кольчугу вдягає,
Щільно кольчуга його облягає.
Уже зовсім налаштувався Ай-Толай в дорогу, та раптом бачить: далеко-далеко від його житла, де небо зливається з тайгою, хтось жене великі стада; вершник на чорному коні з нагайкою в руці їде попереду і шмагає нагайкою малого хлопчину, що плачучи біжить поруч з його конем.
– Видно, у когось нікчемні коні,
Якщо за злочинцем немає погоні.
Видно, в хлопчини весь рід загинув,
Раз той злочинець шмагає дитину.
Доки поганця того не здолаю,
Про наречену-красу й не згадаю...
Щоб мені рідного дому не знати!..–
Скочив мерщій він на Ак-Кулата,
Наче кажан, у повітрі летить,
В синій долині розтанув за мить.
А чорний верхівець на чорнім коні Співа під комис безтурботні пісні. Наче зміюка, нагайка злітає, Бранцю малому пощади немає.
Ай-Толай Ак-Кулата свого підганя, Вдарив – аж вершник упав з коня... І розлютившись, і ставши навпроти, Богатирі заходились боротись.
За пояси учепившись руками,
Ходять по колу, упершись лобами.
Коні змагаються теж між собою – Земля захиталась од їхнього бою. Дев’ять днів і дев’ять ночей Бились вони, не зімкнувши очей.
Кедр у тайзі віковічний упав,
Чорний верхівець упав і не встав,
В дальні світи відлетіла душа.
Ай-Толай до хлопчини уже поспіша.
Хлопчик на ім’я Кюрен-Килиш розповів своєму рятівникові, як чорний вершник, Кара-Салгин, перебив усю його рідню, зайняв батькові стада, а його самого погнав у полон. Ай-Толай заспокоїв малого і одвіз його до себе додому. «Ти будеш мені за молодшого брата»,– сказав він і залишив хлопчика на руках Пий-Коок.
Лишивши сестрицю і юного брата,
Скочив Ай-Толай на Ак-Кулата,
Наче кажан, у повітрі летить,
Був щойно тут – і розтанув за мить.
Скільки Позаду річок і проваль!
Ось і високий гірський перевал.
Вниз подививсь Ай-Толай, у долину –
Гомін людський аж до нього долинув. Сариг-Каанів палац золотий,
Той відбувається, точиться бій...
Сила-силенна зійшлося богатирів до палацу Сариг-Каана на змагання – всім кортіло женитися на його доньці, красуні Алтин-Толбі. Ай-Толай поборов їх усіх, та раптом з’явився міднолиций і одноокий велетень Чес-Алип. Двобій відновився. Стали на герць: Ай-Толай і Чес-Алип,
Грізні погрози, і стогін, і хрип...
Тиждень боролись без перепочинку,
В кожного сила і спритність левина.
Врешті таки не щастить Ай-Толаю –
Чес-Алип його силою переважає.
Вже не стає Ай-Толаєві сили,
Вже Чес-Алип до землі його хилить...
Хилить і гне, і нерівний кінчається герць:
Ще тільки хвиля – і вже Ай-Толаю кінець...
І доведеться йому розпрощатися з світом.
Раптом в долину вривається вітер.
Клич бойовий аж од гір біловерхих долинув,
Вершник вродливий і юний прискочив в долину. Кинувся в бій він, могутній, стрункий і високий,
І затремтів перед ним Чес-Алип одноокий.
Десять днів вони бились і десять ночей,
Не спочивши на мить, не зімкнувши очей.
Кедр у тайзі віковічний упав,
Впав богатир Чес-Алип – і не встав.
- Хто ти, молодий витязю? – запитав Ай-Толай.
- Твій названий молодший брат, Кюрен-Килиш, – відповідав юнак. І мщно обнялися богатирі.
Ай-Толай до палацу із братом підходить.
Сариг-Каан свою доньку-красуню виводить. Алтин-Талба всього ханства окраса,
Ай-Толаю до серця припала відразу.
Сі да Ай-Толай на коня Ак-Кулата:
– Пора нам додому, мій названий брате!
* * *
Наречену Алтин-Талбу Ай-Толай Перетворив на яйце золоте,
Собі до кишені його поклав,
Додому з Кюрен-Калишем поскакав.
* * *
Пострічали вони по дорозі двох богатирів. Богатирі гнали перед собою безліч худоби. «Хто ви, богатирі?» – запитав Ай-Толан. І богатирі відповідали, що звуть їх Великий і Малий Кан-Пергени, а стада вони відняли у Алтин-Каана, котрий відмовився сплатити їм данину і був за це ними убитий. «Шістдесят народів несуть нам данину, – сказали Кан-Пергени Ай-Толаю. – Пора б і тобі про це подумати. Через сім днів ми приїдемо до тебе».
Та Аи-Толай тільки засміявся на те і поскакав з братом далі.
Незабаром стріли вони в Синій долині сорок незнайомих богатирів.
– Хто ви й куди? – Ай-Толай їх пита.
– Горе в нас,– кажуть вони,– біда...
Так відповідали богатирі і розповіли, що їдуть вони з даниною до грізних Кан-Пергенів.
* * *
– Нема чого їхати вам до Пергенів, – Мовив богатирям Ай-Толай.– їдьте за мною, до мене, в мій край!
Стали вони за його спиною,
їдуть за ним – як стіна за стіною.
Тиждень скакали вони безупинно,
Врешті прискочили в синю долину,
Сорок коней богатирі розсідлали,
Сорок вогнищ богатирі розіклали.
Пий-Коок Ай-Толая тоді запитала:
– Брате, в долині
Хто оті сорок, вродливі і сильні,
Що нині спинилися в Синій долині?
Розповів Ай-Толай сестрі про свою зустріч з богатирями в дорозі і що через сім днів до нього мають приїхати по данину два брати Пергени. Пий-Коок задумалась. Потім пішла на стійбище сорока богатирів.
Вона поставила на скелю золотий лук, наклала на тятиву стрілу і сказала:
– Богатирі, свої сили з’єднайте,
Лука мойого як слід напинайте.
Хани лиш з’являться в нашій землі –
Волю давайте моїй стрілі! –
Зійшовши з високої скелі, вона
Пішла в Золоту долину одна.
Малий і Великий – два сяйні мечі –
На білім вогні відкувала вночі.
Схилившись над сяєвом їх золотим,
Словом мечі закляла чарівним.
Дзвоном озвалася кована криця,
Й за хмари мечі золоті піднялися.
В цей час над землею здійнявся вітер,
І свист, і виття розляглося над світом,–
Небо ясне загуло, затремтіло –
Стріла Пий-Коок полетіла.
В край Ай-Толая благословенний Великий іде і Малий Пергени.
Спільним зусиллям могутніх рук Богатирі нап’яли її лук...
Пущена стріла вцілила в груди Великому Пергену, та не змогла пронизати його панцир і, здійнявши богатиря з коня, злетіла з ним аж у небо. А Малий Перген з криками й плачем поскакав по Синій долині. Але враз із хмари вилетіло два золотих мечі – і стяли голову Малому Кан-Пергену. А Кюрен-Килиш наче синя птиця Вдалину на коні синьогривому мчиться,
Туди, де стріла Пий-Коок пропала,
Дізнатися – що з Кан-Пергеном Великим стало? Три дні і три ночі минуло, і він повернувся назад:
– Ой, Ай-Толаю, мій старший брат!
Сестри Пий-Коок золота стріла Пергена аж в Чорну тайгу занесла.
Та він за тайгу ухопитися зміг
І в землі свої він таки добіг.
Іде Кан-Перген з своїм військом сюди,
Сила велика – чекати біди! –
...На землю упав голубий туман,
В долині з’явився Великий Кан.
– Вороже лютий, нікчемний, виходь, Ай-Толаю! Битися будем! Побачиш, тебе я здолаю! –
Та сонце сховалося враз за туманом,
І грім прогримів над зухвалим ханом.
Упали мечі – і Малий і Великий,
І тіло його безголове поникло,
Повернулись богатирі додому. Алтин-Талба, зустрівши їх, сказала:
За тайгою, за дальнім гірським перевалом,
У славетного Аг-Сагала,
Є дочка на порі, Алтин-Торгу її ім’я,
Розказати про вроду її не зумію словами я.
Ходить Кюрен-Килиш наш смутен і одинок,
Змужнів і Кюрен-Килиш, наш названий брат,
Пару достойну йому підшукати пора.
Муже мій любий, Ай-Толай,
З братом, не гаючись, до Аг-Сагала рушай! Приіхали вони до Аг-Сагала. Сподобались жених і наречена одне одному. Розпочався веселий банкет.
Раптом навстіж розчинилось в палаці вікно,
Золотокрилую птицю впустило воно – Кубази-Куш, райдужну птицю,
Матір пернатих усіх і царицю.
Присіла Кубази-Куш серед стола, Ай-Толаєві в руки листа подала.
Писано лист Алтин-Толби рукою,
Ще й і з допискою отакою: «Настав, Ай-Толаю, останній строк
Заміж віддати сестру Пий-Коок. Сестра твоя люба уже на порі,
Свататись з’їхались богатирі...»
Поспішили богатирі додому. Приїжджають і бачать – безліч богатирів зібралися у дворі, хочуть розпочати змагання: кому з них пощастить одружитися на красуні сестрі Ай-Толая? І Ай-Толай придумав: зняв з руки сестри перстень, на білій нитці підвісив його на вершині скелі і сказав женихам: Хто поміж вами найспритніший лучник?
Бачите перстень ії угорі?
Хто з вас найпершим у перстень улучить,
Стане той мужем моїй сестрі.
Найудатнішим стрільцем виявився богатир Ак-Кобек. Дістав він у жони прекрасну Пий-Коок. Відсвяткували весілля Кюрен із Пий-Коок, і Кюрен-Килиш із Алтин-Торгою поїхали на Килиша і землі його батька. А що ж Ай-Толай?
Зажив Ай-Толай і заможно й спокійно,
На землях його не зчинялися війни,
Сусіди з наскоками не наїжджали,
Близькі племена своїм батьком вважали.
Був Ай-Толай захисник і мудрець.
Тут і казанню моєму кінець.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: