ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як чудовиська ділили скарби
Як чудовиська ділили скарби

Жили собі колись в одному селі дід та баба. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.
Якось пішов дід у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як почало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, насилу натрапив на стежку, та в який бік іти – не знає. 
«У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,– подумав він і впав навколішки. 
І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком. 
Господиня – жінка похилого віку – вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала: 
– Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як тільки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з’їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом’яним плащем і ждіть ранку. Як зажеврів небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо. 
Дід злякався, але дітися було нікуди – і він послухався господині. 
Невдовзі знадвору долинув гамір, а за хвилину дім заповнила юрба червоних і синіх чудовиськ. 
– Господине, а чого сьогодні тут людським духом пахне? – запитали вони. 
– Це вам так здається. Хіба ж у таку глушину забреде людина? 
Чудовиська заспокоїлися і, посідавши колом, заходилися ділити здобич. 
Через якийсь час на сході пояснішало, і дід вирішив, що настала 
пора діяти: стріпнув полами солом’яного плаща і тричі кукурікнув, як півень. Чудовиська перелякалися, закричали: «Ой, уже розвиднилося!» – і, залишивши на підлозі розсипані гроші, майнули надвір. 
Дід згріб скарби докупи і, розпитавши в господині, як вибратися з лісу, надвечір того самого дня повернувся додому. 
На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду. 
Та жила поряд з ними жадібна сусідка. «Чого це дід та баба так заметушилися?» – подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети. 
Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував – розповів усе як було. 
– Може, й мені туди піти? – промовила сусідка й почала збиратися в дорогу. 
– Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,– відраював дід сусідку. 
Але вона пустила повз вуха його слова й подалася до лісу. Дочекалася сутінків і пішла на вогник. Із старою господинею дому, перед яким опинилася, привіталась сухо і, піднявшись на другий поверх, сховалася в кутку під солом’яним плащем. 
Опівночі з’явилися чудовиська. 
– Господине, а чого це так пахне людським духом? 
Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич. 
Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на сусідку і з’їли її без останку.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: