ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як заєць помстився танукі
Як заєць помстився танукі

Давно-давно колись жили собі в мирі та злагоді дід і баба. 
Одного дня дід подався в поле сіяти ячмінь. Брав жменю зерен і розкидав, приспівуючи: 
Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! 
Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! 
Аж тут де не взявся  танукі – та й ну перекривляти діда:
Зогнийте, зернятка, зогнийте, 
Щоб з тисячі лишилося одне! 
«Який вредний танукі!» – розгнівався дід і кинувся до танукі, але той показав йому язика й дременув у гори. 
З досади дід мало не тупав ногами. Вирішив він упіймати танукі й покарати. Обмазав пеньок, на якому той сидів, клеєм, а тоді знову почав сіяти ячмінь і приспівувати: 
Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! 
Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! 
Тим часом танукі знову прибіг і, всівшися на пеньку, почав перекривляти діда: 
Зогнийте, зернятка, зогнийте, 
Щоб з тисячі лишилося одне! 
Дід кинувся з мотузкою до танукі. Той висолопив язика і хотів був дременути, та не зміг – приклеївся до пенька. 
– От, голубе, ти й попався! – мовив дід і, спутавши танукі мотузкою, поніс його на спині додому. 
– Стара, я впіймав танукі! Звари з нього юшку! 
– Який гладенький! Зараз же приготую вечерю,– зраділа баба. 
– А я піду на часинку до міста дещо купити,– сказав дід і, підвісивши танукі в кухні на мотузці, пішов. 
Баба заходилася ліпити просяні коржики для діда. 
Якийсь час танукі висів мовчки, а тоді обізвався людським голосом: 
– Господинонько, як вам, певно, важко місити ці коржики! Коли хочете, я вам допоможу. Тільки розв’яжіть мотузку. 
– А ти не обдуриш? 
– Та хіба я на таке здатен? 
– Хай буде по-твоєму,– погодилася добра баба і, спустивши танукі на землю, розв’язала мотузку. 
Зраділий танукі взяв у лапи товкачик і почав товкти просо для коржиків, примовляючи: 
– Ліпіть, господинонько, коржики, ліпіть, ліпіть! 
Та коли стара присіла навпочіпки, танукі як лусне товкачиком її по голові! Баба впала на землю мертва. 
– Так тобі й треба! – вигукнув танукі й дременув у гори. 
– Який жах! – заголосив дід над бабою, коли повернувся додому. 
Почув заєць, як дід плаче, та й питає: 
– Діду, що сталося? 
– Нечуване лихо: танукі вбив стару! – відповів дід крізь сльози. 
– Заспокойтеся, діду, я помщуся за вашу бабу,– мовив заєць і зник. 
Якось заєць ламав у горах бамбук. Підійшов до нього танукі та й 
питає: 
– Зайче, навіщо тобі бамбук? 
– Скоро зима, зроблю собі з нього хатку. 
– Я тобі допоможу! Хочеш? 
– Коли твоя ласка. 
Заєць і танукі наламали два оберемки бамбуку і закинувши їх собі на спину, пішли вузенькою гірською стежкою. 
Танукі, який йшов попереду, почув, ніби хтось черконув кременем. 
– Зайче, що це тріщить? 
– Це пташка трісьтрісь з гори Трісьтрісь віщує, що скоро зима. 
– Невже? 
Танукі знову рушив, а заєць підпалив бамбук на його спині. Бамбук спалахнув і затріщав. Танукі злякався і, намагаючись скинути із себе вогонь, заволав: 
– Рятуйте! Рятуйте! 
І побіг світ за очі. 
Минуло кілька днів. Заєць майстрував човен з кедрового стовбура. Підійшов до нього танукі з обсмаленою спиною та й каже: 
– Ну й підвів ти мене того разу! 
– Та що ви! Я вперше вас бачу! Ви, певно, із кимось мене сплутали,– відповів заєць байдужим голосом. 
– Невже? Невже я помилився? – здивувався танукі. А тоді спитав: – Що це ти робиш, зайче? 
– Скоро настане зима, в горах нічого буде їсти. Тож я майструю човен. Ловитиму рибу в річці. 
Танукі теж закортіло мати човен. 
– Слухай-но, зайче, зроби й мені човен! 
– Гаразд! Собі зроблю з дерева, а тобі – з глини. 
– Нехай буде по-твоєму. 
Танукі приніс глини, і заєць, перемішавши її з сосновою живицею, зліпив човен. 
Коли обидва човни – глиняний і дерев’яний – були готові, заєць спустив їх на воду й сказав: 
– Ну, то їдьмо рибалити! 
– їдьмо,– погодився танукі й сів у глиняний човен. 
Незабаром вони випливли на середину річки. Та глиняний човен почав м’якнути й поволі тонути. 
– Ой! Мій човен тоне! Зайче, рятуй! – заволав танукі. 
Тим часом глиняний човен розвалився і разом з танукі пішов на дно. 
Заєць приплив до берега, вистрибнув з човна й помчав до діда. 
– Діду, я помстився! 
– Дякую! Дякую! – відповів дід і витер сльози. 

 * Танукі – єнотоподібний собака.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: