ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Солом'яний бичок
Солом'яний бичок

Жили собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають; що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалася на діда:
- Зроби та зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.
- Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?
- Зроби, я вже знаю навіщо.
Дід - нічого робити - взяв, зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує:
- Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:
- Хто ти такий? - питає, - Скажи мені!
А бичок йому:
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
Ведмідь каже:
- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!
Бичок нічого, - мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хтозна-куди!
От баба прокидається - аж бичка нема. "Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть він уже додому пішов". Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:
- Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, - іди його вбий!
Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.
От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує:
- Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: - Хто ти такий? - питає, - Скажи мені!
А бичок йому:
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати, а то капосні собаки обідрали!
- Бери!
Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав'яз, що ніяк уже не віддере; що хоче назад, та ніяк. Вовтузився з тим бичком!
Прокидається баба - аж бичка уже й не видно. Вона й подумала: "Мабуть, мій бичок додому побрів". Та й пішла. Коли дивиться - вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка:
- Хто ти такий? - питає, - Скажи мені!
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати; капосні хорти трохи шкури не зняли!
- Бери!
Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала - дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.
От як назбиралось їх, сів дід над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає:
- Діду, навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі і бабі кожухи.
- Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу.
- Ну, гляди!
Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
- Діду, навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену.
- Ну, гляди!
І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:
- Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
- У лисички, - каже дід, - гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти.
- Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі курей, і гусей принесу!
- Ну, гляди!
І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: "Нащо?" А він і каже:
- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька, - будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
- Ой, не ріж мене, дідусю, - я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась:
- Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, - піди подивись!
Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понаганяв. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли!
А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: