ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Вірні друзі - Мовсур і Магомед
Вірні друзі - Мовсур і Магомед

Було собі двоє друзів – Мовсур і Магомед. Дружили з дитинства. Минали роки, Мовсур та Магомед росли, з роками міцніла їхня дружба...Батьки друзів роз’їхалися в різні аули, але Мовсур і Магомед приятелювали, як і раніше.
От якось Мовсур повернувся з пасовиська дуже натомлений і ліг спати. Вві сні він побачив красуню Жовар, доньку князя Муси, до якого їхати три місяці, і ніби вона сказала йому: «Якщо ти, Мовсуре, зможеш дістатися до мене, то я того ж таки дня поїду з тобою». І призначила день. Підскочив Мовсур, мов підстрілений лось...
Було ще темно. Минуло тільки дві третини ночі, настала передранкова. Нічні зорі розбігалися навсібіч, поступаючись ранковим зірочкам.
«Дивний сон мені приснився,– подумав Мовсур.– А що, коли це правда? Я мушу розшукати доньку князя Муси – інакше мені й джигітом називатися не можна буде!»До світання він уже не заплющив очей. Мати помітила, що Мовсур мало спав, але не стала ні про що питати. Лише мовила:
– Сьогодні я сама догляну худобу. А ти можеш провідати свого друга Магомеда.
– Гаразд, я піду до Магомеда, але, якщо не повернуся ні сьогодні, ні завтра, ти про мене не турбуйся. Знай, що я подався в далеку путь,– відповів Мовсур матері.
Він осідлав свого коня та й поїхав до друга.
– Ассалам алейкум, Магомеде! – привітав Мовсур Магомеда, під’їхавши до його саклі.
– Ва-алейкум салам! – відповів Магомед.
Він допоміг другові зійти з коня, повів його в саклю, пригостив. Потім Мовсур сказав:
– Приїхав я кликати тебе мандрувати. Якщо згоден, то сідлай коня – і їдьмо!
Магомед ні про що не спитав у Мовсура, і Мовсур нічого не сказав Магомедові...
Вони виїхали і пробули в дорозі вісімдесят сім днів і вісімдесят сім ночей. Вісімдесят восьмий вечір застав їх у густому лісі. Вже споночіло, коли вони виїхали на вузеньку стежину. Стежина привела їх до якоїсь конов’язі. Поряд із-під землі вився димок. Друзі злізли з коней, поприв’язували їх, підійшли до того місця, звідки вився димок, і помітили там східці, що вели в підземелля. Спустилися вниз і опинилися у просторій кімнаті. Посеред кімнати стояв стіл, на столі повно всякої страви, від якої здіймалася пара, а людей ніде не було видно.
Мовсур і Магомед сіли мовчки за стіл, повечеряли й полягали спати.Минуло небагато часу, і щось ізнадвору загугукало у комин.
– Я тут,– відповіло щось людським голосом з кімнати.
Здалося: то озвався стіл, бо ж, крім Мовсура й Магомеда, в кімнаті не було нікого.
Мовсур уже міцно спав. Невідомі голоси почув тільки Магомед, бо він усе міркував: «І куди це ми їдемо?», а тому й не міг заснути. А голос невідомого далі казав:
– Я не можу піти з тобою. У мене ночують гості з чужини. Треба їх спершу в дорогу провести. Йди сам!
– Твої гості йдуть уже три місяці,– відповів голос іззовні.– Один із них побачив уві сні красуню Жовар, доньку князя Муси. Вона призначила день, коли він повинен прийти по неї. Живе князь аж за морем. Завтра вони під’їдуть до моря. Якщо вони зріжуть гілку дуба, що росте біля самої води, та кинуть її в море, то вона одразу стане мостом. По ньому і зможуть вони перейти на той бік. А на тому боці побачать будинок, у якому живе бабуся. Вона допоможе їм здобути оту князівну. Але, хто почує оці мої слова й розповість про них іншим, той стане крижаною брилою.
Змовкли голоси.
Магомед довго ще перевертався з боку на бік, а потім і він заснув.Рано-вранці друзі прокинулися та й пішли до своїх коней.
А коней хтось розсідлав, спутав, і вони цілу ніч паслися на зеленій галявині. Мовсур і Магомед перезирнулися, але не сказали одне одному ані слова. Осідлали вони коней, потім повернулися в підземелля, щоб попрощатися з господарем, але він так їм і не показався. А на столі ізнов було повно всіляких страв. Друзі поснідали, вийшли із підземелля, сіли на коней та й рушили в дорогу.
Приїхали вони до моря, що про нього нічний голос згадував.Зупинилися. Куди не глянеш – усюди вода. І тільки далеко попереду вузенькою смужкою видніє другий берег моря. Магомед озирнувся довкола, побачив на березі великий дуб, вийняв кинджал, зрізав велику гілку й кинув її у море. І одразу перед ними виріс міст. Друзі поїхали цим мостом аж на той берег. А на тому березі побачили під скелею маленьку хатинку. Біля хатинки стояла бабуся.
– Хай буде день твій добрий, нані! Гості їдуть до тебе: вірні друзі Мовсур і Магомед,– поштиво мовили джигіти.
– Хай буде путь ваша щасливою! – привітно відповіла бабуся.– А я про вас знаю. Від самого рання на море позираю, чи не з’явитеся. Вчасно ви приїхали сюди. Адже завтра закінчуються три місяці – той строк, який донька князя Муси дала Мовсурові. Не приїхали б ви сьогодні – довелося 6 їхати ні з чим...
Вершники злізли з коней, прив’язали їх до конов’язі і зайшли до бабусі в хату. Вона підвела їх до вікна й каже:
– Бачите на пагорку палаци? їхній господар – сам князь Муса. У князя є майстри-золотарі. Я сходжу до них і замовлю перстень для Мовсура. Магомед піде зі мною. А ти, Мовсуре, пройдись повз той палац, що ближче до нас. Саме в ньому живе князівна. Вона вже знає, що ти тут. Але за нею пильнують на всі очі. Коли йтимеш повз палац, Жовар помітить тебе. Якщо вона щось кине з вікна, ти підніми і йди звідти якнайхутчіше. Та дивись – не озирайся.
Бабуся з’їздила з Магомедом до майстрів. Вони взялися зробити перстень для Мовсура за день. Коли бабуся й Магомед повернулися додому, то Мовсур уже чекав на них. У руці він тримав золоте яблуко – саме це кинула йому тайкома з вікна Жовар.
– Мовсуре,– сказала бабуся,– цим яблуком Жовар дає тобі знати, що увечері чекатиме тебе в яблуневому саду. Отож іди увечері туди. Коли Жовар вийде в сад, блиск її краси осяє геть усе довкола, ніч стане днем. А тобі захочеться спати. Але ти дивись не спи!
Увечері Мовсур одягнув найкраще вбрання, пробрався у сад князя Муси й став чекати Жовар. Коли вона, нарешті, з’явилася, то ніч обернулася на день. А Мовсура так осліпила її краса, що він миттю заснув. Жовар підійшла до Мовсура, подивилася на нього, посиділа поряд, почекала, а потім і каже:
– Час додому. Шкода, що ти не прокинувся. Напевне, притомився в дорозі.
Потім зняла з нього шапку – аби він знав, що вона поряд була, поклала на траву, а сама пішла геть.
Мовсур прокинувся. Дуже запечалений з того, що так невчасно заснув, він підібрав свою шапку, повернувся до бабусі та й повідав їй про все, що сталося. Добра бабуся почала його заспокоювати.
– Не сумуй, усе владнається,– мовила вона.– Але ти мусиш знати, що Жовар хочуть силою видати заміж за одного князенка. Більше тобі не можна ходити до палацу. Якщо батько Жовар побачить тебе, він про все здогадається й кине нас усіх до темниці. Посидь удома, а ми з Магомедом сходимо по перстень та, може, якось побачимо Жовар.
Коли вони одержали у майстрів перстень і проходили повз палац, Жовар кинула з вікна золоте гроно винограду. Бабуся принесла гроно додому й сказала таке:
– Це означає, що сьогодні увечері Жовар тебе чекатиме у винограднику. Коли підеш до неї, одягни на палець цей перстень.
І ось, щойно споночіло, Мовсур крадькома пробрався у князівський виноградник, де на нього чекала Жовар. Тільки ж знов осліпила його її краса. Він зупинився, мов у землю вкопаний, і одразу заснув. На цей раз Жовар здогадалася, чому він заснув. «Напевне, я його осліплюю»,– подумала вона. Посиділа біля нього цілу ніч, а коли почало світати, зняла у Мовсура перстень з пальця та й пішла...
Мовсур прокинувся, дуже запечалився з того, що сталося, і побіг до бабусі.
– Не сумуй, усе буде гаразд,– заспокоїла його бабуся,– але я довідалася, що князь Муса не збирається відкладати весілля. Недаремно Жовар зняла у тебе з пальця перстень. Це означає: вона просить, аби ти украв її, бо князь Муса готується сьогодні ж відбути весілля.
Увечері бабуся пішла на весілля, а друзям сказала, де мають чекати на неї.
У самий розпал весілля, коли всі гості заповзялися витанцьовувати лезгинку, бабуся мигцем показала Жовар, щоб та вийшла. Жовар непомітно вийшла за бабусею, яка повела її туди, де вже чекали Мовсур та Магомед.
Мовсур посадив Жовар на коня біля себе. Друзі попрощалися з доброю бабусею, подякували їй за допомогу та й поспішили додому.Не встигли вони від’їхати за найближчу гору, як почалася за ними гонитва. Але втікачі вже були біля моря, і Магомед кинув у воду дубову гілку, що її мав про запас. Перед ними тут же виріс міст. Тільки-но друзі з нареченою переїхали на той берег, міст зник у хвилях. Тепер їм нічого боятися.
– Магомеде,– запитала Жовар,– як це ти зумів перекинути міст через море?
Хотілося Магомедові сказати, але вчасно згадав, що треба мовчати – інакше станеш крижаною брилою. Він одвернувся від Жовар, наче не почув її запитання.
Ось приїхали вони до знайомого лісу й спустилися в підземелля. Як і першого разу, побачили там стіл, накритий для гостей... Повечеряли та й полягали спати. Але знову Магомед усе ніяк не міг заснути. Пригадалася розмова, яку почув колись у цій кімнаті.Вночі хтось, як і тоді, загугукав у комині. Магомед прислухався. Голос сказав:
– Твої гості повернулися з нареченою. Вони доїдуть додому й зіграють весілля, яке триватиме три дні й три ночі. На четверту ніч, коли наречений та наречена заснуть, із дірки в підлозі вилізе змій і задушить їх. Той, хто почує ці слова і розповість про них іншим, стане крижаною брилою.
Зранку подорожні рушили в путь. Дорога була довга, та коні були добрі, вони довезли їх хутко. Приїхали втрьох до домівки Мовсура. Мовсурова мати стріла їх біля брами.
– Очі прогледіла, виглядаючи тебе, синку, тепер хоч натішуся твоїм щастям,– сказала вона, обіймаючи Мовсура, його красуню-наречену та вірного друга Магомеда.
Справили весілля. Коли весілля закінчилося, Магомед до себе в аул не поїхав. Він сказав, що погостює ще кілька днів.
Мовсур дуже зрадів цьому.
Вночі Магомед сів біля дверей кімнати Мовсура.
Опівночі, коли Мовсур та його молода дружина міцно спали, Магомед почув якийсь шурхіт. Він розчинив двері й побачив, як із дірки в підлозі вилазить зміїна голова. Магомед не розгубився: він схопив свою шаблюку, вскочив до кімнати й порубав змія на шмаття. Вранці-рано прокинувся Мовсур і побачив порубаного змія, а біля нього сонного Магомеда.
Він кинувся до друга, розбудив його і попросив розповісти, як він довідався, що вночі сюди забереться змій.
– Цього не можу я тобі оповідати!
– Як це – не можеш? Другові – й не можеш? – образився Мовсур.
– Не ображайся на мене! – попрохав Магомед.
– Який же ти мені друг, коли маєш од мене таємниці?!
– Ну, то слухай тоді...
І Магомед розповів своєму другові все, що знав. Та тільки-но розповів, як одразу перетворився на крижану брилу.
– Мій дорогий друже Магомеде,– в розпуці вигукнув Мовсур,– як мені жити без тебе?!
Він вихопив із піхов кинджал, приставив до грудей і схопив шмат криги, щоб ударити по кинджалу та пробити собі серце. Але від першого ж дотику до рукоятки кинджала крига знову перетворилася на людину. Мовсур, не вірячи очам, побачив перед собою живого й неушкодженого Магомеда. А інакше й не могло бути. Магомеда міг вирятувати тільки друг, готовий загинути разом з ним.
Так Мовсур і Магомед порятували один одного.
І стали вони жити, розлуки не знати. І дружба їхня стала ще міцніша...



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: