ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Пан і водяник
Пан і водяник

В одного графа при замку була броварня. За броварнею ріс гарний сад, і панство туди ходило гуляти й розважатися, але хто залишався там пізніше десятої години, той при доброму здоров’ї додому не повертався. У річці, яка текла повз броварню, жив водяник, і коли він після десятої години стрічав у саду якого-небудь пана, то одразу ж душив його або кидав у річку, так що бідолаху добре товкло водою об каміння і він повертався додому весь у синцях.
Водяник любив навідуватися до броварні, і броварі його вже знали, бо він носив куций зелений фрачок, в якого одна пола завжди була мокра і з неї капотіла вода. На броварні він нікому не робив капостей, допомагав молоти солод, а коли йому давали трішки пива, то й сам працював за чотирьох. 
Поряд з броварнею стояв млин, і в мірошника була вродлива дочка. Один сільський парубок, добрих батьків син, кохав ту дівчину і просив мірошника віддати дівчину за нього. Та мірошник не хотів і чути про це, бо затявся, що віддасть дочку тільки за якогось пана із замкової канцелярії. Вже він і нагледів одного. Був той пан старий, лисий і худющий, як тріска, але страх який багатий. Дівчина йому припала до серця, і мірошник вже тішився в душі, як-то доця його їздитиме в панській кареті. 
Дочка плакала, просила батька не силувати її, але мірошник гнівався і грозився вигнати її з хати світ за очі. 
Якось прийшов парубок до млина. Мірошник почав кричати, щоб той забирався геть, а якщо насмілиться прийти знову, то він, мовляв, нацькує на нарубка собак. Гірко стало хлопцеві, відступив він за млин, сів при березі на пеньочку та й заплакав. Раптом мов з-під землі де не взявся перед ним водяник і питає: 
– А чого це ти, хлопче, так журишся? 
Упізнав парубок водяника, але такий був зажурений, що навіть не здивувався, а просто відповів: 
– І не питай, все одно мені не допоможеш! 
– Хтозна,– промовив водяник.– Ти мені тільки звірся, бо я багато чого знаю і чимало можу зробити. 
Дивно було парубкові, що водяник його так випитує, отож вирішив він одвести душу і про все розповів: як його мірошник прогнав і як хоче він свою єдину дочку віддати старому панові з замку. 
– Не бійся, я тому панкові женихання з голови вижену,– втішив парубка водяник.– Приходь завтра опівдні до цього пенька і поклади отут, біля води, козубець з горохом і молоточок. А сам катай у вільшину, що за млином. Там буде мельниківна, то ти скажи їй, що як панок із замку прийде в гості, хай заведе його до млина. А що далі буде – побачиш! 
Зробив парубок усе, як йому водяник звелів: знайшов у вільшині дівчину і пояснив, що треба зробити. Під вечір прийшов до млина пап із замку, мірошник звелів дочці убратися в найкращі шати і попросив гостя залишитися на вечерю. Метнувся він на хвилинку до льоху по вино, а дочка тим часом погукала пана до мукомельні подивитися, як з-під жорен біжить борошно. Старий пішов би за нею куди завгодно, та тільки переступив він поріг, як дівчина враз замкнула двері і втекла у свій ванькирчик. 
А в мукомельні у цей час причаївся водяник. Схопив він пана, скинув з нього черевики і заходився забивати молоточком горох у п’яти, горошину за горошиною, аж поки весь козубець спорожнів. Пан спершу зомлів з переляку, потім очуняв і почав благати відпустити його. 
– Я тебе відпущу,– прогугнявив водяник,– якщо заприсягнешся, що ніколи більше не ввійдеш до млина, а мірошникові перекажеш, що його дочка тобі не потрібна. Тільки ж гляди, лихо тобі буде, коли мене обдуриш! 
Напівживий з переляку, пан пообіцяв усе зробити і молив водяника відпустити його. Відчинив водяник двері млина і тієї ж миті зник з очей. Пан мерщій взувся, але не міг навіть звестися на ноги. 
Тим часом мірошник почав уже шукати пана, і коли почув від дочки, що той дивиться на жорна, то й сам побіг туди. Пан сидів на купі мішків і побивався, що в нього заболіли ноги і він не може навіть поворухнутися. Попросив він мірошника, щоб той звелів челяді віднести його до карети, і одразу ж поїхав додому. Наступного дня відписав він у млин листа, що мельниківна його, мовляв, не обходить і що млин йому без інтересу. 
Мірошник був дядько гордовитий, прикро йому зробилось, що панок його спекався і що люди з нього глузуватимуть, тож і не знав він, на яку стати. Тоді хазяйський син прислав до млина свата, і той усе владнав. Мірошник більш не коверзував, сказав, що віддасть дочку за парубка, отож за місяць і весілля зіграли.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: