ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Скупий тесть і хитрий зять
Скупий тесть і хитрий зять

Якось подався один молодий підмайстер мандрувати. Довго блукав він білим світом, але ніде не знаходив собі роботи і все перебивався з хліба на воду. Часто лягав він спати голодний, та ніколи цим не журився. Був то веселий, вродливий хлопець ще й завзятий співака. Звався він Веселий Ян.
Одного разу прийшов він до якогось містечка і не зміг там заробити ані шматочка хліба. Згадав тоді Ян, що є в нього кілька загорнених у ганчірку мідяків для тітоньки Лихої Години, зайшов до корчми і замовив собі обід. 
Добре він наївся і напився, та, коли хотів платити, побачив, що не має ані шеляга, бо ті мідяки, мабуть, витрусилися дорогою з кишені. Стало йому соромно, і не знав Ян, що вдіяти. Признався він корчмареві про свою біду. Корчмар був чоловік крутий, він розгнівався і закричав: 
– Тепер кожен волоцюга так і гне, аби задурно наїстися і напитися у корчмі, а корчмар щоб йому й грошиків підсипав на дорогу! Ні, голубе! У мене закон такий: нема грошей – до корчми не лізь! Як не маєш чим платити, знімай одіж! 
Ян просився, щоб лишили йому одежу, бо ж він замерзне, та корчмар не відступав, тож і довелося бідному хлопцеві стягти з себе куртку, штани й сорочку і напівголим вибігти з корчми. Уже сутеніло, на вулиці йому не стрілося жодної живої душі, побіг він на околицю і заліз у чийсь незамкнений сарай. Там Ян знайшов оберемок соломи, постелив її на землі і, підклавши під голову кулак, заснув. Незабаром він прокинувся від лютого холоду, схопився й почав поночі нишпорити в сараї. Нарешті знайшов у кутку стару рибальську сітку, накрився нею та й перебув ніч. 
На світанку Ян так закляк, що не міг більше терпіти, та й страх як їсти схотілося. Загорнувся він у сітку, як тільки міг, вибіг із сараю і почав стрибати через рови, щоб зігрітися, а коли трохи розігнав кров – попрямував до найближчого села, щоб випросити собі шматок хліба. По дорозі зустрів він якогось купця, що їхав пишною каретою. Купець звелів зупинитися, покликав підмайстра і спитав у нього: 
– Гей, чоловіче, у що це ти вбрався? Хіба тобі не холодно? 
– Де там холодно! – засміявся Веселий Ян.– Ви й не повірите, як гріє ця сітка! 
– Так віддай її мені, а собі бери мою шубу, бо я дуже мерзну,– запропонував пан купець. 
– Е ні, нічого не вийде,– відказав підмайстер.– Я й за десяток шуб не віддам ц ієї сітки!
Купець витяг з кишені папір, щось написав, подав його підмайстрові і мовив: 
– Йди прямо оцим шляхом, дістанешся аж до королівського міста. Там спитаєш будинок купця Якуба – кожна дитина тебе проведе. Віддай оцього листа моїй дружині, і вона заплатить тобі за сітку. А зараз давай її мені, а собі бери шубу! Мені холодно, а дорога в мене ще далека! 
Купець узяв сітку і поїхав. Дорогою він трохи не задубів і страшенно лютував, що дав себе так одурити. А Ян узяв шубу, зрадів, що вона добре гріє, і весело почимчикував до міста. 
Незабаром помітив він на узліссі якусь хатку, зазирнув у вікно і біля печі побачив сивого дідуся. Старий стругав із дерева якесь начиння, а коли уздрів Яна, запросив його до хати і пригостив юшкою. Почали вони балакати. Ян розповів, що з ним сталося, і показав папірець, який дістав від купця. Дідусь усміхнувся і сказав: 
– Ляж, хлопче, і спочинь трохи. Я тебе збуджу, аби ти завидна дістався до міста! 
Коли Ян міцно заснув, дідусь приписав щось у листі купцевою рукою і поклав папір па місце. Незабаром збудив він Яна, дав йому на дорогу хліба і сказав: 
– Не забувай, хлопче, свого хрещеного! 
Ян подякував і пішов собі далі. Дорогою він весь час думав про дідуся, і пригадувалось йому, ніби він іще дома чував, що хрещений давно помер. Та підмайстер недовго сушив собі тим голову і незабаром щасливо дістався до королівського міста. 
Розпитався він, де живе купець Якуб, і почув від людей, що в того купця є дочка-красуня. 
«Охо-хо, коли б мені з нею оженитися, то не блукав бп я більше ІІО світу!» – подумав собі підмайстер. 
Тут спало йому на думку, що він роздягнений і не може в такому вигляді з’явитися в купецький дім. Тому продав він шубу, купив со бі пристойний одяг і аж тоді завітав до Якубів. Купчиха зустріла його привітно,– адже він приніс листа від чоловіка,– та коли прочитала того листа, вельми здивувалася і не знала, що й казати. Почала вона розпитувати Яна, де і як познайомився він з її чоловіком, і проговорилася, що Якуб у листі велить, щоб дочка вийшла заміж за Яна і щоб весілля зіграли негайно. Привітала вона підмайстра як свого зятя і одразу ж почала з ним радитись, як влаштувати весілля.
– Треба слухатись Якуба,– казала вона.– Мій чоловік крутої вдачі, він розгнівається, якщо ми не зробимо так, як він наказав! 
Дала вона Янові гаман з грошима і послала у місто скупитися до весілля. 
Ян зайшов до найкращого кравця, купив собі дороге вбрання і, коли одягнувся в нього й глянув у дзеркало, здався собі справжнім джигуном. Як повернувся він з міста, купцева жінка привела свою дочку і сказала, що батько звелів їй вийти заміж за цього юнака. Дочка здивувалась, але Ян припав їй до серця, і вона зраділа, що судився їй молодий і гарний наречений. За два дні зіграли весілля, і Ян лишився жити з молодою дружиною в тестевому домі. 
Жили вони з жінкою щасливо, та й стара купчиха полюбила зятя, бо вдався він працьовитим і моторним, щиро дбав про торгівлю і завжди був веселий та добрий. Через рік у купецької дочки народився гарний синок, але якраз того дня повернувся з мандрівки Якуб. Коли жінка розповіла йому про все, він страшенно розлютився і пригрозив, щоб зять не смів потикатись йому на очі. Жінка умовляла його, дочка благала лишити їй чоловіка, з яким вона зазнала щастя, голосила, щоб не відбирав у її дитини батька, та Якуб у своєму гніві не хотів нічого знати, а вигнав зятя з дому і на прощання гукнув: 
– Забирайся у пекло до всіх чортів!!! 
– Що ж, гаразд,– мовив Ян,– подивлюсь, як у чортів живеться, може, щось зароблю, і тоді ви самі попросите мене у зяті! 
Пішов він по білому світу і скрізь говорив, що хоче потрапити в пекло. Якось прийшов Ян до міста, запнутого чорним сукном. Розпитав він одного королівського слугу і дізнався, що єдина королівська дочка захворіла і лікарі не дадуть їй ради. 
– Треба буде в пеклі спитати, чим їй допомогти,– сказав Ян. 
Не встиг він іще перейти місто, як наздогнав його інший слуга і передав від короля гаман з грошима, щоб, мовляв, легше було в дорозі. 
Тепе р Ян мав доволі грошей і мандрувалося йому куди краще, але він ніде не затримувався, бо попереду лежав довгий шлях. Прийшов він якось до іншого міста і почув від людей тільки плач і лемент.
– Чого це ви плачете? – запитав він в одного чоловіка. 
– Як же не плакати, коли спіткало нас таке горе! – крізь сльози пояснив чоловік.– Росте в нашому місті яблуня, і родить вона чарівні яблука: хто одненьке з’їсть – той видужає від усіх чисто хвороб, хоч би й смерть у нього чигала па порозі. А тепер дерево всихає, не родить яблук, і ми боїмося, щоб воно зовсім не всохло. 
– Треба буде порадитись у пеклі,– мовив Ян.– Але переді мною ще довгий шлях, а гаманець мій уже добре схуд! 
Тоді люди наскидали йому стільки грошей, що ледве можна було піднести гаман, і Веселий Ян пішов далі. 
Дістався він до третього міста і побачив, що старі люди в ньому дуже смутні. Запитав Ян, чого вони журяться. 
– Було в нашому місті чарівне джерело,– поскаржилася йому одна бабуся.– Хто з нього пив, той знову ставав молодим, але тепер вода у джерелі пропала, і ніхто не знає чого! 
– Не журіться, я у пеклі дізнаюсь, в чому тут причина,– втішив Ян стареньку і розповів їй, куди йде. 
Новина одразу рознеслася по місту, і люди назбирали Я нові на дорогу добрий гаман з дукатами. Ян зрадів, що в нього стільки грошей, але не забував, куди прямує, і все розпитував у людей про дорогу. Зрештою дістався він до синього моря. Довго тинявся берегом, шукаючи якогось човна, аж раптом здибав чорта, що ніс на плечах тяжке млинове жорно. Розбалакалися вони, і Ян спитав, чи не знає чорт дороги в пекло. 
– Та онде воно за морем, те пекло,– сердито мовив чорт,– але ти туди не доберешся! 
– Шкода! – зітхнув Ян.– Дуже б мені хотілося глянути, як там живеться! 
– Знаєш що? – порадив чорт.– Я тебе перенесу через море, але щоб ти запитав у пеклі, чи довго мені ще перти оцю каменюку? 
– А хто ж мені це скаже? – спитав Ян. 
– Люципер, наш найстарший чорт, усе знає, але сам нічого не говорить. Та є при ньому стара баба, і він їй у всьому довіряється. Іди туди, добре попроси бабу, і вона про все взнає! А тепер слухай, – звелів чорт.– Я кину камінь на березі, ти швиденько сідай на мене, і ми полетимо. Та мерщій, бо мені перепаде, як Люципер дізнається, що я скидав камінь з плечей! 
Сів Ян чортові на спину, підстрибнув чорт у повітря, мов той олень, і помчав через море. За хвилину опинився Ян на тому березі. А чорт, мов вихор, погнав назад, ухопив жорно і ну носити берегом. 
Коли Веселий Ян зайшов у пекло, чортів не було вдома, вони саме літали по світу, тільки стара Люциперова баба сиділа біля воріт. 
– Що тобі треба, небоже? – закричала вона, угледівши хлопця. 
Ян чемно привітався з нею і попросив: 
– Любенька бабусю, допоможіть мені, будь ласка. Це мій тесть послав мене сюди, а сам би я хотів дізнатися чотири таємниці. 
І Ян розповів їй про хвору принцесу, яблуню, джерело і чорта над морем. 
Бабуся вислухала його, покрутила головою і сказала: 
– Е, золотенький мій, нічого я про це не знаю! Може, ось випитаю у Люципера. Треба тільки сховати тебе, бо коли він зайде – буде тобі горе! 
Дала вона Янові попоїсти, а тоді сховала в купі дров біля печі. Надвечір повернулися чорти до пекла, і останнім прилетів Люципер. Бабуся дала йому повечеряти, і, коли Люципер наївся, поклав він голову їй на коліна й звелів розчісувати волосся. 
Бабуся почесала його кудлату чуприну, а тоді смикнула за одне пасмо. Люципер прокинувся і забурчав: 
– Ти чого мене будиш? 
– Та це я задрімала, і приснилося мені, що в одному місті тяжко захворіла королівна. 
– Гм, цьому легко зарадити,– мовив Люципер.– Хай віддадуть її заміж за того, кого вона любить, от і видужає! 
Ледве він заснув, як бабуся знову смикнула його за чуба. 
– Що ти робиш? – вигукнув Люципер. 
Та бабуся не злякалась і промовила: 
– Це мені приснилося, що в одному місті росла у людей чарівна яблуня, а тепер вона їм всихає! 
– Якби її викопали,– пробурмотів Люципер,– і відрубали середній корінь, то родила б яблук іще більше, ніж раніше, бо на тому корені сидить хробак і смокче з дерева силу! 
Бабуся тихенько чесала Люциперові голову, але за якусь часину знову скубнула його. 
– Бабо, не гніви мене, бо розірву на шматки! – ошкірився найстарший чорт. 
– Та я заснула,– виправдовувалася бабуся,– і побачила сон, ніби в одному місті висохло чарівне джерело! 
– Дурні люди! Чого не вичистять те джерело? Мали б води удосталь! – зареготав Люципер і заснув. 
Бабуся довго чесала його, але потім все-таки насмілилась іще раз смикнути за чуба. Люципер скочив на ноги, вчепився бабусі за шию і хотів задушити. 
– Ой паночку, я ж не винна, що мене сьогодні мучать тяжкі сни! – заголосила вона.– Оце й зараз приверзлося, ніби прилетів до мене чорт, отой, що носить жорно по той бік моря, і запитав, чи довго йому ще надриватися. Не знала я, що сказать, а він розгнівався і швиргонув у мене тим каменем. Хотіла я уві сні відхилитися, от і скубнула тебе ненароком за кучері. 
– Так йому й треба,– зареготав Люципер.– Це найдурніший з усіх чортів! Було б йому комусь те жорно віддати, отак би й визволився! Але тепер, бабо, дай мені спати, бо справді задушу тебе і розірву на шматки. 
Бабуся більше Люципера не будила, і за мить обоє вони вже спали. 
Рано-вранці найстарший чорт вилетів з пекла, а за ним і всі інші чорти. Бабуся лишилася сама, допомогла Янові вилізти з-поміж дров і розповіла, що вивідала в Люципера. Ян їй подякував, розпрощався і подався до моря. Чорт уже прилетів по нього і тільки побачив Яна – так зразу і спитав, що він дізнався. 
– Спершу перенеси мене на той бік,– звелів Ян,– тоді скажу! 
Чорт скорився, і не встиг Ян озирнутись, як вони були на тому боці. 
Чорт ухопив своє жорно, а Ян видерся крутим берегом і тільки тоді, «ми чорт уже не міг його дістати, закричав йому: 
– Дай жорно кому-небудь потримати, а сам тікай – отак і визволюся! 
Чорт заревів з досади, почав грозитися, але на берег вилізти не посмів, 
і Ян утік од нього. 
Весело поспішав Ян до того міста, де висохло джерело. Ледве люди, » його порадою, джерело вичистили, як звідти забила вода, і король краю звелів дати Янові повний віз срібняків. У місті, де росла яблуня, одержав Ян другий віз срібла. А коли вилікував королівну у третьому місті, дав йому старий король повний віз золотих дукатів ще й вивів із ним цілий полк вояків, щоб Ян безпечно дістався додому. 
Повернувся він у місто, де жив Якуб, із гучною славою, одразу ж пішов до тестя і показав свою здобич. Потім попрощався з вояками, і щасливо вернувся додому. 
Як побачив зажерливий Якуб багатство зятя, очі в нього заблищали, і від заздрощів він аж позеленів. Тепер він, звісно, прийняв Яна з розкритими обіймами і заходився розпитувати, де той узяв стільки грошей. 
– У пеклі! Адже ви мене туди послали, коли виганяли з дому, – сміявся Ян. 
Купець одразу ж повів його до своєї жінки, гукнув дочку з її синочком, і влаштував пишний бенкет. 
Жінка й теща раділи, що Ян повернувся, і тішили себе думкою, що старий купець із ним помирився. 
Після бенкету Якуб відвів зятя в куточок і розпитався про дорогу в пекло. Ян застеріг тестя, щоб був обережний, коли прийде до моря, бо там чигає чорт із млиновим жорном, але Якуб слухав його на піввуха. Передав він Янові свою крамницю й усе господарство, а сам другого дня вирушив у пекло. Ішов, ішов і щасливо дістався до моря, а там чорт пообіцяв йому розповісти про величезні скарби. 
– Потримай хвилиночку цей камінь,– мовив він Якубові,– а я злітаю до пекла, дізнаюся, де лежать ті скарби, викопаємо їх разом та й поділимось! 
Якуб думав тільки про те, як повернеться додому із скарбами, забув він зятеве попередження та й узяв на плечі камінь. Тієї ж миті чорт підстрибнув, злетів у повітря і закричав: 
– Бувай здоровий! 
І по цих словах полетів на той бік, мов стріла. 
А Якуб носить, мабуть, те жорно по березі моря ще й досі.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: