ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ялини-балакухи
Ялини-балакухи

Жив-був мисливець. Якось цілий день полював він із двома собаками. Непомітно стемніло, і мисливець вирішив перебути ніч у пралісі, а вранці вирушити до рідної домівки.
Влаштувався він під великою ялиною, розіклав багаття і вмостився на спочинок. Тут було затишно й хороше.
Чоловік уже засинав, коли раптом почув голоси. На ялині, коло якої палало вогнище, він побачив велику гадюку. Вона боялася полум’я і не могла спуститися донизу, тож попрохала чоловіка допомогти.
Той здивувався, коли зміюка заговорила людською мовою, тому сказав:
– Я не можу тебе зняти, бо ти мене вжалиш.
– Не вжалю, братику! – заблагала гадюка.– А коли допоможеш, навчу тебе розуміти мову звірів, птахів, дерев...
– Ну, як тебе зняти звідтіля? – спитав чоловік.
– Прихили до ялини сусіднє дерево, по ньому я і сповзу,– порадила гадюка.
Мисливець погодився. Він прихилив до ялини дерево, і гадюка, звиваючись, сповзла на землю.
Порятувавшись, вона навчила чоловіка усіх мов, які тільки були на білому світі: він став розуміти птахів, дерева – одне слово, все живе. Але мудра гадюка застерегла:
– Не смій жодному смертному, навіть своїй дружині, розповідати про те, що розумієш. Обмовишся – тут тобі й смерть.
Мовила це гадюка й поповзла собі, а чоловік ліг спати біля вогнища.
Собаки вмостилися біля господаря. Незабаром один з них проказав:
– Залишайся тут, біля хазяїна. Пильнуй добре, а то ще підкрадуться вовки та загризуть його. А я побіжу додому, треба ж і там комусь охороняти.
– Ну, біжи, біжи, братику,– відповів другий,– пильнуй оселю добре, як я тут господаря.
Чоловік зрозумів, що сказали собаки, і подумав: «Таки вони кмітливіші, ніж я гадав».
Мисливець одпустив собаку додому, а сам, натомлений, заснув.
Але після того, як гадюка відкрила йому дивовижний секрет, слух його став таким, що вловлював найменший звук. Дивний гомін долинув із гущавини. В шумовинні вітру якась ялина говорила тій, під якою лежав мисливець:
– Ой, сестро, ходи-но сюди, я відчуваю, що ось-ось помру! Підтримай мене!
– Я не можу, пробач, будь ласка,– відповіла друга,– піді мною ночувальники: мисливець із собакою.
Налетів вихор, і ялина з тріскотом упала. А сусідня ялина зронила:
– Нема сестриці. Росла на скарбі й померла на ньому.
«Чи це мені снилося, чи справді було? – подумав чоловік.– Треба поглянути, що там за дивина біля зваленої вітром ялини?»
Мисливець довго бродив пралісом, поки знайшов зламане дерево. Справді, вночі він чув чисту правду: під вивернутим корінням лежала скриня з грошима, а під вітами – чорна лискуча лисиця. Чоловік узяв здобич і приніс додому. Так і розбагатів.
«Ну, тепер можна й одружитися, є за що»,– радо подумав чоловік. Узяв собі вродливу охайну струнку дівчину й зажив із нею в добрі та злагоді, поки й зістарились.
Якось уранці господар знічев’я подивився у вікно світлиці. Перед зором розпросторилося поле, де буяв льон. На нього налетіла зграя горобців, і вони заходилися дружно дзьобати насіння. А горобчиха ще й повчала горобенят:
– Не підбирайте, діточки мої, із землі, а викльовуйте на стеблі. Що висипалося, те й так наше. А стебла зберуть – от і все.
Слухаючи це, господар усміхався. Господиня саме пекла пиріжки.
– Чого це ти, старий, так єхидно посміхаєшся? Чи не з мене?
– Бо смішно. А чого, сказати не можу. Заспокойся, це тебе не стосується,– відповів дідусь.
Але ж ви знаєте жіночу вдачу. Причепилася вона до старого, як шевська смола, і стала благати:
– Ну, розкажи, чому ти сміявся?
Дід таки не витримав її домагань і нарешті мовив:
– Спершу принеси чисту сорочку, тоді скажу.
Переодягся, застелив лаву полотном і ліг – приготувався зустріти смерть.
У старих було півсотні курей і один півень. Дідусь мовив:
– Впусти курей до хати, хочу їх побачити перед тим, як навіки склеплю очі.
Господар наготувався пояснити, чому він сміявся. А смерть уже чигала поблизу нього.
Коли гурт пернатих задріботів по підлозі у світлиці, півень розпустив пір’я перед курми і гордо прорік:
– Ко-ко-ко-ко, дивися, у мене п’ятдесят дружин, і я всіх тримаю в покорі. А в тебе одна, і то ради не даси, довела тебе майже до смерті.
Хазяїн миттю зрозумів мудре півневе сокотання і замислився: «Чого ж мені помирати передчасно?» Він поміркував трохи й гримнув на жінку:
– Ану моторніше порайся по господарству!
Бабуся відтоді не запитувала ні про що. Жили вони ще довго-довго та щасливо і не сварилися ніколи.
От і казочці кінець.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: