ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ялини-балакухи
Ялини-балакухи

Жив-був мисливець. Якось цілий день полював він із двома собаками. Непомітно стемніло, і мисливець вирішив перебути ніч у пралісі, а вранці вирушити до рідної домівки.
Влаштувався він під великою ялиною, розіклав багаття і вмостився на спочинок. Тут було затишно й хороше.
Чоловік уже засинав, коли раптом почув голоси. На ялині, коло якої палало вогнище, він побачив велику гадюку. Вона боялася полум’я і не могла спуститися донизу, тож попрохала чоловіка допомогти.
Той здивувався, коли зміюка заговорила людською мовою, тому сказав:
– Я не можу тебе зняти, бо ти мене вжалиш.
– Не вжалю, братику! – заблагала гадюка.– А коли допоможеш, навчу тебе розуміти мову звірів, птахів, дерев...
– Ну, як тебе зняти звідтіля? – спитав чоловік.
– Прихили до ялини сусіднє дерево, по ньому я і сповзу,– порадила гадюка.
Мисливець погодився. Він прихилив до ялини дерево, і гадюка, звиваючись, сповзла на землю.
Порятувавшись, вона навчила чоловіка усіх мов, які тільки були на білому світі: він став розуміти птахів, дерева – одне слово, все живе. Але мудра гадюка застерегла:
– Не смій жодному смертному, навіть своїй дружині, розповідати про те, що розумієш. Обмовишся – тут тобі й смерть.
Мовила це гадюка й поповзла собі, а чоловік ліг спати біля вогнища.
Собаки вмостилися біля господаря. Незабаром один з них проказав:
– Залишайся тут, біля хазяїна. Пильнуй добре, а то ще підкрадуться вовки та загризуть його. А я побіжу додому, треба ж і там комусь охороняти.
– Ну, біжи, біжи, братику,– відповів другий,– пильнуй оселю добре, як я тут господаря.
Чоловік зрозумів, що сказали собаки, і подумав: «Таки вони кмітливіші, ніж я гадав».
Мисливець одпустив собаку додому, а сам, натомлений, заснув.
Але після того, як гадюка відкрила йому дивовижний секрет, слух його став таким, що вловлював найменший звук. Дивний гомін долинув із гущавини. В шумовинні вітру якась ялина говорила тій, під якою лежав мисливець:
– Ой, сестро, ходи-но сюди, я відчуваю, що ось-ось помру! Підтримай мене!
– Я не можу, пробач, будь ласка,– відповіла друга,– піді мною ночувальники: мисливець із собакою.
Налетів вихор, і ялина з тріскотом упала. А сусідня ялина зронила:
– Нема сестриці. Росла на скарбі й померла на ньому.
«Чи це мені снилося, чи справді було? – подумав чоловік.– Треба поглянути, що там за дивина біля зваленої вітром ялини?»
Мисливець довго бродив пралісом, поки знайшов зламане дерево. Справді, вночі він чув чисту правду: під вивернутим корінням лежала скриня з грошима, а під вітами – чорна лискуча лисиця. Чоловік узяв здобич і приніс додому. Так і розбагатів.
«Ну, тепер можна й одружитися, є за що»,– радо подумав чоловік. Узяв собі вродливу охайну струнку дівчину й зажив із нею в добрі та злагоді, поки й зістарились.
Якось уранці господар знічев’я подивився у вікно світлиці. Перед зором розпросторилося поле, де буяв льон. На нього налетіла зграя горобців, і вони заходилися дружно дзьобати насіння. А горобчиха ще й повчала горобенят:
– Не підбирайте, діточки мої, із землі, а викльовуйте на стеблі. Що висипалося, те й так наше. А стебла зберуть – от і все.
Слухаючи це, господар усміхався. Господиня саме пекла пиріжки.
– Чого це ти, старий, так єхидно посміхаєшся? Чи не з мене?
– Бо смішно. А чого, сказати не можу. Заспокойся, це тебе не стосується,– відповів дідусь.
Але ж ви знаєте жіночу вдачу. Причепилася вона до старого, як шевська смола, і стала благати:
– Ну, розкажи, чому ти сміявся?
Дід таки не витримав її домагань і нарешті мовив:
– Спершу принеси чисту сорочку, тоді скажу.
Переодягся, застелив лаву полотном і ліг – приготувався зустріти смерть.
У старих було півсотні курей і один півень. Дідусь мовив:
– Впусти курей до хати, хочу їх побачити перед тим, як навіки склеплю очі.
Господар наготувався пояснити, чому він сміявся. А смерть уже чигала поблизу нього.
Коли гурт пернатих задріботів по підлозі у світлиці, півень розпустив пір’я перед курми і гордо прорік:
– Ко-ко-ко-ко, дивися, у мене п’ятдесят дружин, і я всіх тримаю в покорі. А в тебе одна, і то ради не даси, довела тебе майже до смерті.
Хазяїн миттю зрозумів мудре півневе сокотання і замислився: «Чого ж мені помирати передчасно?» Він поміркував трохи й гримнув на жінку:
– Ану моторніше порайся по господарству!
Бабуся відтоді не запитувала ні про що. Жили вони ще довго-довго та щасливо і не сварилися ніколи.
От і казочці кінець.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: