ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Петер-мандрівник
Петер-мандрівник

Чи жив, того ніхто не знає, але був на світі бідний чоловік, якому страшенно набридли злидні. І звали того чоловіка Петер.
Якось вирішив бідний Петер піти в мандри по білому світу – може, навчиться дечого, й легше стане йому жити, а може, знайде якийсь скарб, то й розбагатіє. 
Не було в нього ні коня, ні навіть віслюка. Тож пішов він пішки. Щоправда, Петер не дуже сумував через це, бо батько перед смертю сказав йому, що людина може досягти мети, навіть чимчикуючи пішки. 
Ішов Петер місяць, аж поки дійшов до величезного села. 
Край села стояла хатина без вікон. 
І побачив Петер, що хазяїн сновигає з порожнім мішком до хатини і з хатини, до хатини і з хатини. 
Зупинився Петер і спитав: 
– Що це ти робиш, друже? 
– Збудував я нову хату, та дуже в ній темно. Ось я й вирішив наносити мішком світла. З учорашнього дня ношу оте світло без упину, але в хаті все одно темно, наче в пеклі. Певно, хтось її зачарував... 
Здивувався Петер і вирішив, що тут він нічого не навчиться, та захотілося йому допомогти нещасному чоловікові. 
– Хіба ж так носять світло в нову хату? – спитав Петер. 
– А як  же іще? – розгублено відповів чоловік.
– Візьми сокиру й прорубай у стіні два вікна 
Зрадів хазяїн нової хати добрій пораді, схопив сокиру і почав прорубувати в дерев’яній стіні вікно. Що більшав отвір, то ясніше ставало в хаті. 
– Спасибі тобі за добру пораду, розумний чоловіче! – сказав хазяїн і почав прорубувати друге вікно. 
А Петер побрався далі. На другий день підійшов він іще до якогось села й побачив біля церкви величезний натовп. Баня високої дзвіниці була покрита щирим золотом, а на баню церкви, мабуть, золота вже не вистачало. Тому баню обмазали глиною й посіяли на ній траву. Виросла та трава височенна, вище за людський зріст. 
Підійшов Петер ближче – глянути, чому тут зібрався натовп. І побачив, що в траві на бані церкви стоїть дев’ятеро дужих чоловіків; вони тримають у руках товстелезну мотузку й тягнуть на баню здоровенного бика. 
– Що це ви робите, друзі? – спитав Петер. 
– Та шкода нам, щоб зогнила чи висохла така соковита трава. Тож і тягнемо на баню бика, хай попасеться,– пояснив староста.– Ану веселіше, ану спритніше! – гукнув він.– Тягни, підважуй, смикай! 
Мотузка напнулася, мов струна, та бик стояв на місці, висунувши язика й вирячивши очі. Мотузка врізалася йому в шию, він ледве дихав, проте на баню лізти не хотів. 
– Та лізь-бо, лізь, проклятущий! Даремно висунув ти язика, звідси тієї трави не дістанеш! – гримнув на бика староста, гадаючи, що бикові так кортить поскубти свіжої травиці, що він уже наперед облизується. 
Петер довго дивився на цю химерну сцену, а потім і каже: 
– Хіба можна витягти такого бика на баню? Та й навіщо? 
– Але ж із землі він тієї трави не дістане,– відказав староста. 
– Та хіба ж це так робиться? 
– А як же? 
– Хай хтось візьме косу, викосить оту траву, скине її на землю, і бик любесенько її з’їсть. 
Селяни зраділи з мудрої поради. Подякували Петерові й заходилися косити траву. 
Петер постояв ще трохи та й подався далі. 
Сонце вже високо зійшло на небі, коли він підійшов до річки. На березі сиділо троє дівчат, звісивши ноги в воду. Були вони сумні й ледве не плакали, бо ноги їхні так переплуталися, що дівчата не знали, де чиї. 
– Що пе ви тут робите, красуні? – спитав Петер. 
– Купалися в річці, бавились, і ось наші ноги переплуталися. Як їх розплутати й піти додому? Допоможи нам, чоловіче добрий! 
– Гаразд,– сказав Петер.– Зараджу вашому лихові. 
Зігнув він гнучку лозинку та й почав шмагати дівчат по ногах. Дівчата заверещали, заойкали – і кожна відразу знайшла свої ноги. Щасливі, побігли вони додому. 1 вже здалека крикнули: 
– Спасибі тобі за допомогу, чоловіче! 
Пішов Петер далі. Надвечір дістався до невеличкого села й попросився в хату переночувати. Його впустили, нагодували, постелили, і Петер міцно заснув. А вранці, прокинувшись, почув, що на подвір’ї хтось гірко плаче. Схопився Петер, одягнувся, вийшов із хати й побачив: хазяїн, його дружина та дочка стоять посеред двору, обійнявшись, і гірко плачуть. 
– Що сталося? Чому ви так гірко плачете? – спитав Петер. 
– Як же нам не плакати? – відказав хазяїн.– Наша дочка доїла корову. Раптом їй залоскотало у носі, вона чхнула і перекинула цебро з молоком. А телиця побачила це і тепер розкаже доччиному нареченому. 
– Хіба варто плакати через отаку дрібницю?! – мовив Петер.– Теличка просто собі глянула на вашу дочку, а потім відвернулася. 
– Еге, відвернулася! Вона досі не відводить очей від дочки. 
– Зараз я побалакаю з вашою телицею,– сказав Петер і пішов до телиці. Кинув їй під ноги оберемок запашного сіна, і телиця почала зі смаком те сіно жувати. 
– Ось бачите, телиця вже й забула, що ваша дочка чхнула й перекинула цебро з молоком! – сказав Петер. 
Вся родина щиро подякувала Петерові за допомогу, побажала йому міцного здоров’я, щастя і попросила залишитися на весілля. Але Петер збагнув, що й тут нічого не навчиться, та й пішов собі далі. 
Сонце вже високо піднялося на небі, коли він підійшов до крайньої хати якогось села і почув дзенькіт та брязкіт. Увійшов він до хати й побачив, що вся підлога встелена скалками посуду, а хазяйка гамселить палицею по тарілках, що висять на стіні. 
– Що ви робите? Навіщо б’єте посуд? – спитав Петер. 
– Ой горе, горе! – заголосила жінка. – Купила я на ярмарку оце блюдечко, хотіла повісити його на стіну, але не було там місця. Благала інші тарілки посунутися, дати місце маленькому блюдечку, а вони навіть з місця не зрушили! Ось я їх і караю. 
Жінка знову замахнулася, але Петер схопив її за руку й сказав: 
– Навіщо ж бити посуд? Я зараджу вашому лихові. 
Узяв Петер молоток, забив у стіну цвях трохи вище інших тарілок і почепив на нього блюдечко. 
Жінка так зраділа, що заплакала. А потім спитала, скільки йому платити за працю. 
Нічого не треба,– відповів Петер, згадавши, що батько сказав йому перед смертю: чесна людина не візьме грошей, яких не заробила. 
Подумав Петер, подумав та й повернувся додому. 
Вирішив він, що не шукатиме більше скарбів, бо переконався: найбільші в світі скарби – це чесність і здоровий глузд.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: