ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Лудаш Маті
Лудаш Маті

Жила собі в одному селі працьовита, чесна жінка, і був у неї син. Звали його Лудаш Маті. І був цей син байдужий до всього на світі. Виріс він, став парубком. Але мати не загадувала йому ніякої роботи. Дозволяла тільки пасти гусей.
Навесні гуска висиділа шістнадцять пухнастих гусенят. Разом із двома старшими гусками та старим гусаком у тієї жінки стало дев’ятнадцятеро гусей та гусенят. 
Настало літо, гусенята підросли, і вирядила жінка свого сина в місто Дебрег на ярмарок продати гусей. 
Зібрався Маті в путь рано-вранці, перекинув через плече велику торбину з коржами та й погнав молодих гусей на ярмарок. Кілька разів перепочивав, підживлявся коржами, а гуси тим часом паслися на лузі. 
Пригнав Маті гусей на ярмарок. Вибрав собі місце біля колодязя і став там з гусьми. 
Побачив один дебрегський поміщик отих гусей, підійшов до Маті та й питає: 
– По чім продаєш гусей, хлопче? 
– Два срібняки за кожну, дешевше навіть рідному батькові не продам,– відповів Маті. 
– Як ти посмів заправити таку ціну? – вигукнув жадібний поміщик.– Хіба ти не знаєш, хто я такий?! Досі ще ніхто не смів правити з мене гроші за свій товар! Всі мали за високу честь для себе, коли я брав у них щось безкоштовно або платив скільки сам схочу. То й тобі я не заплачу жодної копійки! 
І наказав дебрегський поміщик двом жандармам схопити Маті та відвести його до себе в маєток. 
Привели жандарми парубка до поміщика та й відрахували замість срібняків двадцять п’ять різок, а гусей загнали на пташник. 
– Ось і дістав ти за своїх гусей все, що тобі належить! – сказав поміщик парубкові й засміявся. 
– Хай так і буде! Але я вам за це віддячу! – відповів Маті. 
Розлютився поміщик і знову наказав жандармам відшмагати парубка. 
На цей раз дали йому тридцять різок. 
Знову сказав Маті, що помститься поміщикові, і знову дістав тридцять різок. 
Зціпив Маті зуби й мовчки подався додому. 
Минуло багато часу, а Маті не забував про образу. 
Якось поміщик задумав збудувати дім у місті. Маті вирішив, що настав час відплатити за кривду. Одягся він теслярем, узяв інструмент і пішов у місто. Половина великого будинку вже була готова. Довкола лежало багато зрубів для даху. Маті підійшов і почав пильно розглядати їх з усіх боків. 
Побачив поміщик тесляра і спитав: 
– Хто ти? Чого тобі тут треба? 
– Я відомий заморський тесляр,– відповів Маті. 
– То скажи, чи годиться ця деревня для мого будинку? 
– Палац цей буде чудовий! Та хіба таке гниляччя годиться для такої гарної споруди?! – зневажливо відповів Маті. 
Поміщик подивився на деревню, подумав-поміркував і мовив: 
– Є в моїх володіннях буковий ліс, в якому ростуть рівні, мов свічки, дерева. Якщо ти допоможеш вибрати поміж них найкращі, я тобі щедро заплачу. 
Маті охоче погодився. 
Дебрегський поміщик скликав із сотню дроворубів і пішов з ними в ліс. Тесляр завів їх у гущавину й показав, які дерева треба рубати. А поміщика покликав із собою – мовляв, далі напевне ростуть іще кращі дерева... 
Завів Маті поміщика так далеко, що не чути було навіть стукоту сокир. 
Побачив Маті високий, стрункий бук. 
– Обніміть це дерево, – сказав він поміщикові, – зміряйте його товщину. 
Поміщик обійняв дерево, а Маті враз зв’язав йому руки і запхав у рота затичку. Потім вирізав гнучку палицю й відшмагав нею поміщика. Двадцять п'ять ударів дістав поміщик. Звивався, мов гадюка, верещав, мов різане порося. 
Маті вийняв з поміщикової кишені гроші, підрахував вартість шістнадцяти гусей і мовив: 
– Ніякий я не тесляр! Я той Маті, в якого ти забрав гусей і тричі наказав відшмагати. Я ще двічі каратиму тебе, бо ще боргую тобі два рази по тридцять різок, а боржником залишатися не хочу. 
Подався Маті додому, а поміщик так і залишився прив’язаний до дерева. 
Дроворуби закінчили роботу і сіли відпочивати, чекаючи, поки повернуться поміщик та тесляр. Сонце вже зайшло за обрій, а їх не було. Вирішили дроворуби піти пошукати свого хазяїна. Тільки надвечір знайшли його, прив’язаного до дерева, а тесляра не було ніде. 
Розв’язали дроворуби поміщика, вийняли з рота затичку, і той, ні живий ні мертвий, пробелькотів: 
– То був не тесляр... То Маті, в якого я відібрав гусей та ще й наказав відшмагати різками... Він пригрозив, що боргує ще два рази по тридцять різок. 
Довелося нести додому поміщика на руках, бо сам він не те, щоб іти, а й на ногах не стояв. 
Дома служниці поклали його на пухкі перини, а дружина викликала найкращих лікарів. Приходили лікарі один по одному, хитали головами, та жоден із них не брався швидко вилікувати поміщика. 
Через якийсь час вирішив Маті знову навідатися до поміщика. 
Переодягся він лікарем та й подався до міста. По дорозі зайшов до корчми, випив склянку вина, потім розбалакався з корчмарем, відрекомендувався заморським лікарем. Посиділи вони, побалакали, а тоді Маті й питає: 
– Що нового у вашому місті? 
– Та поміщик наш дуже хворий, і ніхто не може йому допомогти. Якби хтось його вилікував, дістав би щедру винагороду. 
– О, та це ж дуже просто! Я хутко вилікую вашого поміщика! – сказав Маті. 
Побіг корчмар до поміщика й розповів, що в корчмі сидить заморський лікар, який береться його вилікувати. 
Зрадів поміщик і послав по лікаря карету. 
Приїхав Маті до поміщика, оглянув його й похитав головою. 
– Невже і ви не можете мене вилікувати? – простогнав поміщик. 
– Обіцяти не обіцяю, але зроблю все, що в моїх силах! Тільки з умовою: ви будете робити все, що я накажу. 
Поміщик пристав на цю умову. 
Маті наказав усім слугам і поміщиковій дружині піти до далекого лісу й зібрати два кошики цілющого зілля. 
Коли в будинку нікого не лишилося, крім нього та поміщика, Маті вийняв із лікарської сумки гнучку лозину й відрахував на поміщиковій спині тридцять ударів. 
– Я не лікар! – мовив він.– Я той Маті, в якого ти відібрав гусей і наказав побити різками. Боргую тобі ще тридцять ударів. Обов’язково віддам той борг!.. 
Невдовзі повернулися додому слуги й поміщикова дружина з двома кошиками різного зілля. Побачили вони – поміщик лежить на підлозі, побитий і скривавлений. 
– То був не лікар, а Маті, в якого я відібрав гусей!.. 
Знамениті лікарі довго-довго лікували поміщика. Половину своїх грошей витратив він на лікування. А коли нарешті видужав, то навіть на подвір’я боявся вийти без двох жандармів – ану ж як Маті і втретє поб’є його?.. 
Та через рік поміщик забув про Маті. 
Напередодні великого свята в Дебрегу знову зібралися люди з усієї округи на ярмарок. Маті вирішив саме цього дня віддати поміщикові останній борг – тридцять різок. Перебрався він на торгівця кіньми і пішов на ярмарок. Ходив, ходив по ярмарку коли раптом почув, що якийсь селянин вихваляє свого коня: мовляв, цей кінь – найпрудкіший у всій окрузі. 
Підійшов до нього Маті та й каже: 
– Кінь твій мені не потрібен, але дам я тобі два срібняки, якщо вийдеш на шлях і, коли з’явиться поміщик у кареті, зіпнеш: «Я Маті, в якого ти гусей забрав!» А потім скачи щодуху, якщо тобі дороге життя... 
Селянин залюбки погодився. Ще б пак! За таку дрібничку заробити два срібняки. 
Вийшли вони за містом на шлях, який вів до поміщицького палацу. 
Селянин сів верхи на коня і виїхав на шлях, а Маті сховався за кущами. 
Невдовзі з-за повороту виїхала карета, а в ній сидів поміщик. Його супроводили двоє жандармів. 
Селянин підострожив коня й поскакав назустріч кареті. 
– Я Маті, в якого ти відібрав гусей! – крикнув він, проминув карету і за мить зник за пагорбом. 
Переляканий поміщик звелів жандармам і візникові наздогнати Маті. 
Візник і жандарми невдовзі теж зникли за пагорбом. 
Маті вийшов з-за кущів та й каже: 
– Ось де Маті, в якого ти в дібрав гусей! Це я! 
І він знову відрахував на поміщиковій спині тридцять різок. 
Так хитрий Маті помстився за кривду. 
Люди досі пам’ятають про справедливого й хороброго Лудаша Маті.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: