ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Кожушок, фартух і шинель
Кожушок, фартух і шинель

Одного разу в холодний осінній вечір до хати багатого поміщика постукали троє голодних, змоклих до рубця бідних мандрівників.
– Я страшенно голодний, пане! За скибку хліба ладен віддати свій кожушок! – сказав один із мандрівників. 
– Мене мучить страшенна жага, пане! – сказав другий.– За півсклянки теплого чаю я ладен віддати свій фартух! 
– Я страшенно змерз! – сказав третій мандрівник.– За теплий нічліг я ладен віддати свою шинель. 
Жадібний поміщик узяв кожушок, фартух і шинель, дав першому мандрівникові скибку хліба другому – півсклянки теплого чаю, третьому – нічліг на дощаних нарах. А слугам наказав кинути кожушок, фартух і шинель у сарай. 
Тільки-но почало розсвітати, жадібний поміщик розбудив трьох мандрівників і вигнав їх з хати. 
– Бережи кожушок! – обернувшись на порозі, сказав перший бідняк.– Цей кожушок служив мені вірою й правдою, тяжко мені розлучатися з ним. 
– Не забувай про мій фартух! – сказав другий бідняк.– Стався до нього по-людяному. 
– Шануй шинель, не забувай про неї! – сказав третій. 
– Ще б чого! Буду я марнувати час на ваше ганчір’я! – буркнув у відповідь жадібний поміщик. 
Наказавши слугам зачинити важкі залізні ворота за мандрівниками, він пішов у сарай та й почав розглядати кожушок, фартух і шинель. 
Не було на що дивитися – дрантя та й годі... 
Жадібний поміщик навіть пожалів, що дав за ці речі бідним мандрівникам скибку хліба, півсклянки теплого чаю та нічліг. 
Минуло чимало часу; жадібний поміщик забув про, кожушок, фартух і шинель. 
Якось улітку зайшов він у сарай – шукав точильний брусок. Та хоч куди зазирав, хоч у який куток – скрізь знаходив кожушок, фартух і шинель. 
– Геть з-перед моїх очей! Чого вам тут треба? – гримнув поміщик. Схопив кожушок і жбурнув ним об землю.– Паскудний дармоїд! Краще пішов би косити пшеницю! 
І раптом кожушок підвівся, взяв косу, вийшов на подвір’я, далі на шлях і попрямував у поле. А на пшеничній ниві, де колосилася золотава пшениця, заходився косити. 
Поміщик побіг слідом за кожушком. Коли ж побачив, що той косить, остовпів. Адже такого чуда ще й сліпий не бачив! 
Сонце ще не зійшло в зеніт, а кожушок уже скосив усю пшеницю. Селяни ледве встигали збирати за ним та в’язати пшеницю в снопи. 
Впорався кожушок з роботою та й сів відпочити. А жадібний поміщик йому й каже: 
– Оце діло! Попрацював ти на славу. На тобі за це склянку вина Пий! 
Узяв кожушок склянку і вихилив оте вино. 
Шкода стало вина поміщикові, і він гримнув на кожушок: 
– Годі пиячити, йди-но додому! 
Дуже зрадів жадібний поміщик, що придбав дармового слугу. Кожушок тепер він не віддав би навіть за сліпу конячку! І вирішив він навантажити роботою і фартух, і шинель. 
Ще й перші півні не співали, як він убіг в сарай і крикнув: 
– Вставайте! 
Кожушок, фартух і шинель, мов ужалені, попідхоплювалися. 
– Ану до роботи, ледацюги! – гримнув поміщик. – Кожушок – на млин, фартух – розпали грубку, шинель – спечи хліб! Хутко! 
Кожушок, фартух і шинель стрімголов побігли виконувати наказ. 
Кожушок завдав собі на плече міх пшениці, побіг до млина, змолов там зерно і повернувся з міхом борошна. 
Фартух за цей час розпалив піч, а шинель швиденько замісила тісто і спекла смачну паляницю. 
Жадібний поміщик узяв ніж і відкраяв скибку хліба. Білий, пухкий, запашний хліб так і танув у роті. Такого смачного хліба поміщик ніколи ще не їв. 
А кожушок, фартух і шинель стояли, виструнчившись, і дивилися, як жадібно їсть поміщик той хліб. Вони були дуже голодні. Але жадібний поміщик удав, що не помічає їх, і не дав їм навіть покуштувати хліб. 
Ще більше забагатів жадібний поміщик. Кожушок, фартух і шинель робили всю роботу, яку він загадував. Та жадібності поміщика не було ні кінця, ні краю. День від дня ставав він зажерливішим і жорстокішим. 
Надумав він збудувати новий будинок. 
– Кожушок, ти зробиш цеглу! Фартух, ти її привезеш! Шинель, ти збудуєш будинок! – звелів він. 
За короткий час кожушок, фартух і шинель збудували такий чудовий будинок, що люди з усієї округи приходили ним милуватися. 
Ще дужче запишався жадібний поміщик ще вище задер свого кирпатого носа. Але в новому домі йому так сподобалося, що він сидів у ньому, не потішаючись навіть у двір. 
Отак він сидів, нічого не роблячи, й гладшав, а кожушок, фартух і шинель чорно працювали на нього. 
Тільки вночі вони могли скаржитися одне одному. 
Всі ґудзики пообривалися! – стогнала шинель. 
– Відпоровся правий рукав! – сумно сказав кожушок. 
– Протерся в мене перед! – плакав фартух. 
Коли знову настала холодна осінь, жадібний поміщик погнав їх у ліс: 
– Кожушок – заготуєш дрова! Фартух – привезеш їх додому! Шинель – розпалиш усі грубки! Я грітимуся! 
Схопив кожушок величезну сокиру та й побіг у ліс. Одне по одному падали зрубані дерева. Фартух привіз їх додому, а шинель розпалила всі грубки. 
Розлігся жадібний поміщик на нарах та й міцно заснув. 
Довго спав, а коли прокинувся, гримнув: 
– Хочу пити! Де ви, слуги мої, де ви? 
Прибігли слуги, і поміщик наказав: 
– Кожушок – збереш виноград! Фартух – вичавиш з винограду сік! Шинель – наллєш у келих! 
Побігли небораки-слуги виконувати наказ – і невдовзі на столі стояв великий келих солодкого виноградного соку. 
Якось узимку, в завірюху й мороз, покликав жадібний поміщик своїх слуг і загорлав: 
– Хочу риби! Ри-ри-ри-би-би хочу! Прорубайте на річці ополонку і принесіть мені риби! 
– Чим же нам ловити рибу? Дай нам невід! – відповіли слуги. 
– Обійдетесь і без невода, лінтюхи! 
Що було робити бідолашним слугам? Пішли вони на річку прорубали ополонку й полізли в холодну воду рибу ловити. 
Кожушок наразився на гострий кілок, що стримів із води, фартух за- тягло під воду течією, а шинель примерзла до криги. 
Чимало часу минуло, поки вони нарешті спромоглися звільнитися і видертись на берег. 
Жадібний поміщик нетерпляче чекав їхнього повернення, а потім, гнівний та лютий, подався до річки. 
Дивиться – кожушок, фартух і шинель сидять на березі, ковтають дрижаки, а риби немає. 
– Дармоїди, нероби! – зіпнув поміщик.– Як вам не соромно! Ну, начувайтеся! 
Він кинувся на своїх слуг і хотів їх побити. Але кожушок, фартух і шинель відскочили вбік, і жадібний поміщик шубовснув у воду. 
Йому перехопило дух від крижаної води, а потім він почав благати: 
– Рідненькі, любенькі мої слуги, врятуйте мене! Врятуйте, не пошкодуєте! Я буду добрий до вас, ніколи більше вас не кривдитиму. 
Проте кожушок, фартух і шинель навіть слухати не схотіли поміщика... 
Помчали вони додому, посідали біля теплої грубки, зігрілися й висушилися, а тоді запросили людей з усього села і влаштували бучний та веселий бенкет. 
Гуляли до самісінького ранку.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: