ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Жолудник і Моховик
Жолудник і Моховик

Було то десь, а де – я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали по одному гусару за лінощі та крутійство. Не було в тих двох гусарів ні батьківщини, ні дому. Тому кожен із них пішов світ за очі, аби лиш подалі од полку.
Обидва гусари в один день прийшли до великого міста і попали саме на ярмарок. Тинялися вони серед людей, але нічого не купували й не продавали, бо не було в них грошей, щоб купити щось, не було нічого, щоб і продавати. 
І кожен із них почав сушити собі голову тим, як роздобути хоч трохи грошей. А що обоє були ледачі, то навіть і не подумали про те, як би ті гроші заробити чесною працею. 
І придумали вони, як роздобути грошей шахрайством і облудою. 
Перший гусар подався в ліс, назбирав повнісінький міх жолудів і повернувся на ярмарок, щоб продати їх замість горіхів. 
Другий гусар теж пішов у ліс, назбирав повний міх моху й повернувся на ярмарок, щоб продати його замість овечого руна. 
Довго стояли вони, пропонуючи свій товар, але покупців так і не знайшлося. 
Сонце вже високо піднялося на небі, коли гусари зустрілися. Той, що продавав жолуді, спитав того, що продавав мох: 
– Що ти продаєш? 
– Горіхи. А ти? 
– Овече руно, але ніхто не купує. 
– Ну що ж, поміняймося товарами,– запропонував перший. 
Обмінялися вони міхами та й розійшлися в різні боки, гадаючи, що 
обдурили один одного. Ледь живі від утоми, прибігли вони в різні кінці лісу й почали квапливо розв’язувати міхи. А коли побачили, що там, збагнули, що ошукали один одного. 
Побігли вони назад на ярмарок і зустрілися ненароком біля глибокого колодязя! 
– Оце так! Бачу, що ми з тобою – два чоботи до пари,– сказав Жолудник.– Нумо разом обдурювати людей! Так нам буде багато легше. 
Моховик залюбки погодився. 
Вдарили вони по руках та й почали мізкувати, як би то прожити так, аби нічого не робити. 
Пішли вони знов до лісу. Йшли, йшли звивистою стежкою, аж поки на глухій галявині побачили хатину. А в тій хатині жила відьма, дуже підступна й хитра. 
Відчинили Жолудник і Моховик двері й питають: 
– Чи не знайдеться в цій хаті роботи для нас? 
– Чом би й ні? – відповідає відьма.– Знайдеться. Є в мене одна- єдина корова, яку щодня треба виганяти на пасовисько та прибирати за нею корівник. Три дні – в мене за рік. Якщо сумлінно працюватимете, заробите кожен по десятку золотих. 
Зраділи Жолудник і Моховик. Ще б пак! Адже з однією коровою не так уже й багато мороки, а за три дні можна заробити десять золотих.,. 
Між собою вони домовилися, що Жолудник виганятиме корову на пасовисько, а Моховик прибиратиме в корівнику. 
Вранці Жолудник добряче поснідав, поклав у торбину хліба, сала, свіжих огірків, люльку з тютюном, прив’язав за спину ослінчик – поки корова пастиметься, він сяде й буде спокійно смоктати люльку. 
Моховик теж не хотів перетруджуватися. Гадав, що швиденько прибере в корівнику і весь день лежатиме під тінню високого дуба. 
Повів Жолудник корову на пасовисько. Та тільки-но вона вийшла за ворота, помчала, мов скажена. Жолудник – за нею. Коли він наздогнав корову, вона зупинилася й почала пастися. 
Тільки-но Жолудник зручно вмостився на ослінчику й зібрався закурити люльку, корова задерла хвоста і знову помчала. 
І так було весь день. Жолудник бігав за коровою і не мав часу не те що закурити люльку, а й з’їсти шматок хліба. Повернувся додому ледве живий. 
В Моховика справи були не кращі. Почав він уранці викидати з корівника гній. Та диво дивне! Одну лопату викине, а на тім місці виростає ціла купа гною. Аж надвечір купа перестала рости. Впорався Моховик із роботою лише тоді, коли Жолудник пригнав додому корову. Моховик хутко помився і пішов назустріч Жолуднику. 
– Як твої справи, чи добре відпочив? – спитав він. 
– Чудово, друже,– відповів Жолудник.– Вигнав я корову на пасовисько, де росте густа соковита трава, сів на ослінчик і весь день наминав хліб із салом, пив молоко та курив люльку. Ох, як гарно я відпочив! Ну а ти? Що ти робив? 
– Я вранці вичистив корівник від гною, полежав трохи, попоїв, знову відпочив. Пообідав і чекаю на тебе. Оце щойно прокинувся... Слухай, хай завтра я пожену корову на пасовисько, а ти залишайся вдома й відпочивай,– сказав Моховик. 
Обоє зраділи, що обдурили один одного і, звичайно, охоче погодились помінятися роботою. 
Вранці, ще й сонце не зійшло, Моховик розбудив Жолудника, попросив у нього ослінчик, та люльку і повів корову на пасовисько. 
І він весь день пробігав за коровою, так само, як учора Жолудник. 
А Жолудник заходився завзято викидати з корівника гній, щоб якомога швидше піти полежати під тінистим дубом і відпочити від учорашньої біганини. 
Та до самого вечора не довелося йому навіть присісти. 
Страшенно розгнівалися Жолудник і Моховик один на одного. 
Коли Моховик увечері пригнав корову додому, Жолудник накинувся на нього: 
– Чому ти не сказав, що гній треба викидати весь день, не присідаючи?! 
– А ти чому не сказав, що за коровою весь день треба бігати, теж не присідаючи? – і собі спитав Моховик. 
Почали вони думати-гадати, чому з ними така приключка вийшла. Нарешті здогадалися, що хазяйка їхня – відьма, а корова і гній – зачаровані дияволи. І вирішили вони не чекати кінця служби, а втекти на третій день удосвіта. 
Відьма підслухала розмову Жолудника й Моховика і вирішила провчити їх. 
Підвелися рано-вранці колишні гусари і пішли до хазяйки по розрахунок. 
– Та ви ж не працювали третій день,– сказала відьми.– Проте я не затримуватиму вас. Тільки замість десяти золотих одержите десять срібняків. Почекайте, я зараз повернуся. 
Відьма вийшла на подвір’я та й полізла у якусь яму. 
Жолудник і Моховик відштовхуючи один одного, підбігли до вікна, щоб побачити, куди полізла відьма по гроші. Хіба могли вони знати, що гроші вже давно у відьми в кишені, а в яму вона полізла тільки тому, щоб обдурити їх? 
Розплатилася відьма з колишніми гусарами, і вони почимчикували до міста. Не пройшли й половини шляху, як надумали повернутися до відьминої хати, сховатися в кущах, а вночі залізти в яму і набрати повен міх монет. 
В одному селі випросили вони міх, довгу мотузку, потім прийшли до відьминої хати, сховалися в кущах і стали нетерпеливо дожидатися ночі. 
Тільки-но стемніло, вони вибрались з кущів, перелізли через тин, підійшли до ями і почали сперечатися, кому лізти першому. 
– Лізь ти,– каже Жолудник Моховикові, – ти худий, і тебе легше буде витягати з ями. Обв’яжися мотузкою, я тебе спущу. 
І Моховик поліз у яму. 
В ямі, крім різного мотлоху та сміття, нічого не було. 
Моховик ступив крок – і вдарився лобом об щось тверде, ступив назад – і впав у якусь багнюку. Нахилився вліво – намацав рукою старий кожух, нахилився вправо – рука торкнулася іржавого чавуна. 
Збагнув Моховик, що попав у смітник. 
А Жолудник щомиті питає, стоячи над ямою: 
– Чи знайшов гроші? Чи багато їх там? Чи тягти вже отой мішок? 
Та Моховик боявся признатися, що то не скарбниця, а звичайна 
яма на сміття. Він був певен, що Жолудник розгнівається і залишить його на дні ями. Тож і відповів, що міх незабаром наповниться грішми. А сам хутко заліз у нього, вмостився якнайзручніше й гукнув: 
– Тягни! 
Жолудник витяг міх, одв’язав мотузку, завдав його собі на плечі й помчав до міста, навіть не подумавши про те щоб витягти Моховика з ями. 
До самого світанку ніс він на спині важкий міх, стогнав, кректав, прів, але ніс. Коли підходив до міста, вже світало. 
Аж тут Моховик обізвався з міха: 
– Годі вже мене нести, далі вже й сам піду! 
Злякався Жолудник, кинув міх на землю, і Моховик виліз звідти. 
Глянули вони один на одного – і стало їм соромно. 
І вирішили вони заробляти на прожиття сумлінною, чесною працею. 
Почали вони працювати. Добре працювали, і люди стали їх поважати. 
А згодом повернулися вони кожен до свого гусарського полку й хоробро билися з ворогами батьківщини.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: