ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Жолудник і Моховик
Жолудник і Моховик

Було то десь, а де – я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали по одному гусару за лінощі та крутійство. Не було в тих двох гусарів ні батьківщини, ні дому. Тому кожен із них пішов світ за очі, аби лиш подалі од полку.
Обидва гусари в один день прийшли до великого міста і попали саме на ярмарок. Тинялися вони серед людей, але нічого не купували й не продавали, бо не було в них грошей, щоб купити щось, не було нічого, щоб і продавати. 
І кожен із них почав сушити собі голову тим, як роздобути хоч трохи грошей. А що обоє були ледачі, то навіть і не подумали про те, як би ті гроші заробити чесною працею. 
І придумали вони, як роздобути грошей шахрайством і облудою. 
Перший гусар подався в ліс, назбирав повнісінький міх жолудів і повернувся на ярмарок, щоб продати їх замість горіхів. 
Другий гусар теж пішов у ліс, назбирав повний міх моху й повернувся на ярмарок, щоб продати його замість овечого руна. 
Довго стояли вони, пропонуючи свій товар, але покупців так і не знайшлося. 
Сонце вже високо піднялося на небі, коли гусари зустрілися. Той, що продавав жолуді, спитав того, що продавав мох: 
– Що ти продаєш? 
– Горіхи. А ти? 
– Овече руно, але ніхто не купує. 
– Ну що ж, поміняймося товарами,– запропонував перший. 
Обмінялися вони міхами та й розійшлися в різні боки, гадаючи, що 
обдурили один одного. Ледь живі від утоми, прибігли вони в різні кінці лісу й почали квапливо розв’язувати міхи. А коли побачили, що там, збагнули, що ошукали один одного. 
Побігли вони назад на ярмарок і зустрілися ненароком біля глибокого колодязя! 
– Оце так! Бачу, що ми з тобою – два чоботи до пари,– сказав Жолудник.– Нумо разом обдурювати людей! Так нам буде багато легше. 
Моховик залюбки погодився. 
Вдарили вони по руках та й почали мізкувати, як би то прожити так, аби нічого не робити. 
Пішли вони знов до лісу. Йшли, йшли звивистою стежкою, аж поки на глухій галявині побачили хатину. А в тій хатині жила відьма, дуже підступна й хитра. 
Відчинили Жолудник і Моховик двері й питають: 
– Чи не знайдеться в цій хаті роботи для нас? 
– Чом би й ні? – відповідає відьма.– Знайдеться. Є в мене одна- єдина корова, яку щодня треба виганяти на пасовисько та прибирати за нею корівник. Три дні – в мене за рік. Якщо сумлінно працюватимете, заробите кожен по десятку золотих. 
Зраділи Жолудник і Моховик. Ще б пак! Адже з однією коровою не так уже й багато мороки, а за три дні можна заробити десять золотих.,. 
Між собою вони домовилися, що Жолудник виганятиме корову на пасовисько, а Моховик прибиратиме в корівнику. 
Вранці Жолудник добряче поснідав, поклав у торбину хліба, сала, свіжих огірків, люльку з тютюном, прив’язав за спину ослінчик – поки корова пастиметься, він сяде й буде спокійно смоктати люльку. 
Моховик теж не хотів перетруджуватися. Гадав, що швиденько прибере в корівнику і весь день лежатиме під тінню високого дуба. 
Повів Жолудник корову на пасовисько. Та тільки-но вона вийшла за ворота, помчала, мов скажена. Жолудник – за нею. Коли він наздогнав корову, вона зупинилася й почала пастися. 
Тільки-но Жолудник зручно вмостився на ослінчику й зібрався закурити люльку, корова задерла хвоста і знову помчала. 
І так було весь день. Жолудник бігав за коровою і не мав часу не те що закурити люльку, а й з’їсти шматок хліба. Повернувся додому ледве живий. 
В Моховика справи були не кращі. Почав він уранці викидати з корівника гній. Та диво дивне! Одну лопату викине, а на тім місці виростає ціла купа гною. Аж надвечір купа перестала рости. Впорався Моховик із роботою лише тоді, коли Жолудник пригнав додому корову. Моховик хутко помився і пішов назустріч Жолуднику. 
– Як твої справи, чи добре відпочив? – спитав він. 
– Чудово, друже,– відповів Жолудник.– Вигнав я корову на пасовисько, де росте густа соковита трава, сів на ослінчик і весь день наминав хліб із салом, пив молоко та курив люльку. Ох, як гарно я відпочив! Ну а ти? Що ти робив? 
– Я вранці вичистив корівник від гною, полежав трохи, попоїв, знову відпочив. Пообідав і чекаю на тебе. Оце щойно прокинувся... Слухай, хай завтра я пожену корову на пасовисько, а ти залишайся вдома й відпочивай,– сказав Моховик. 
Обоє зраділи, що обдурили один одного і, звичайно, охоче погодились помінятися роботою. 
Вранці, ще й сонце не зійшло, Моховик розбудив Жолудника, попросив у нього ослінчик, та люльку і повів корову на пасовисько. 
І він весь день пробігав за коровою, так само, як учора Жолудник. 
А Жолудник заходився завзято викидати з корівника гній, щоб якомога швидше піти полежати під тінистим дубом і відпочити від учорашньої біганини. 
Та до самого вечора не довелося йому навіть присісти. 
Страшенно розгнівалися Жолудник і Моховик один на одного. 
Коли Моховик увечері пригнав корову додому, Жолудник накинувся на нього: 
– Чому ти не сказав, що гній треба викидати весь день, не присідаючи?! 
– А ти чому не сказав, що за коровою весь день треба бігати, теж не присідаючи? – і собі спитав Моховик. 
Почали вони думати-гадати, чому з ними така приключка вийшла. Нарешті здогадалися, що хазяйка їхня – відьма, а корова і гній – зачаровані дияволи. І вирішили вони не чекати кінця служби, а втекти на третій день удосвіта. 
Відьма підслухала розмову Жолудника й Моховика і вирішила провчити їх. 
Підвелися рано-вранці колишні гусари і пішли до хазяйки по розрахунок. 
– Та ви ж не працювали третій день,– сказала відьми.– Проте я не затримуватиму вас. Тільки замість десяти золотих одержите десять срібняків. Почекайте, я зараз повернуся. 
Відьма вийшла на подвір’я та й полізла у якусь яму. 
Жолудник і Моховик відштовхуючи один одного, підбігли до вікна, щоб побачити, куди полізла відьма по гроші. Хіба могли вони знати, що гроші вже давно у відьми в кишені, а в яму вона полізла тільки тому, щоб обдурити їх? 
Розплатилася відьма з колишніми гусарами, і вони почимчикували до міста. Не пройшли й половини шляху, як надумали повернутися до відьминої хати, сховатися в кущах, а вночі залізти в яму і набрати повен міх монет. 
В одному селі випросили вони міх, довгу мотузку, потім прийшли до відьминої хати, сховалися в кущах і стали нетерпеливо дожидатися ночі. 
Тільки-но стемніло, вони вибрались з кущів, перелізли через тин, підійшли до ями і почали сперечатися, кому лізти першому. 
– Лізь ти,– каже Жолудник Моховикові, – ти худий, і тебе легше буде витягати з ями. Обв’яжися мотузкою, я тебе спущу. 
І Моховик поліз у яму. 
В ямі, крім різного мотлоху та сміття, нічого не було. 
Моховик ступив крок – і вдарився лобом об щось тверде, ступив назад – і впав у якусь багнюку. Нахилився вліво – намацав рукою старий кожух, нахилився вправо – рука торкнулася іржавого чавуна. 
Збагнув Моховик, що попав у смітник. 
А Жолудник щомиті питає, стоячи над ямою: 
– Чи знайшов гроші? Чи багато їх там? Чи тягти вже отой мішок? 
Та Моховик боявся признатися, що то не скарбниця, а звичайна 
яма на сміття. Він був певен, що Жолудник розгнівається і залишить його на дні ями. Тож і відповів, що міх незабаром наповниться грішми. А сам хутко заліз у нього, вмостився якнайзручніше й гукнув: 
– Тягни! 
Жолудник витяг міх, одв’язав мотузку, завдав його собі на плечі й помчав до міста, навіть не подумавши про те щоб витягти Моховика з ями. 
До самого світанку ніс він на спині важкий міх, стогнав, кректав, прів, але ніс. Коли підходив до міста, вже світало. 
Аж тут Моховик обізвався з міха: 
– Годі вже мене нести, далі вже й сам піду! 
Злякався Жолудник, кинув міх на землю, і Моховик виліз звідти. 
Глянули вони один на одного – і стало їм соромно. 
І вирішили вони заробляти на прожиття сумлінною, чесною працею. 
Почали вони працювати. Добре працювали, і люди стали їх поважати. 
А згодом повернулися вони кожен до свого гусарського полку й хоробро билися з ворогами батьківщини.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: