ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як син бідняка короля перехитрив
Як син бідняка короля перехитрив

За сімома морями, там, де володарює куцохвосте порося, жив на селі бідний чоловік з трьома синами. 
Аж ось до села дійшла чутка, що король віддасть дочку ще й половину королівства тому, хто скаже таке, чому він не повірить. 
Почув про це бідняк і каже синам: 
– Ну, сини мої любі, спробуйте щастя, може, й вдасться. 
Найстарший син і середульший відмовились. 
Але наймолодший син не забарився. Він схопився з місця і отак, у чому був, пішов прямісінько до міста, де жив король. 
Прийшов він у місто, зайшов за мури королівського палацу, бачить: на подвір’ї аж кишать королевичі, герцоги, графи, барони й інша знать. А ще там були словак у височезній шапці та циганчук. Брехали вони, скільки влізе. Один перебріхував одного. Та хоч би що вони казали, король усьому вірив. 
Та коли нарешті всі позамовкали, а там і пішли собі з подвір’я, наймолодший син бідняка підійшов до короля і вклонився: 
– Добридень ваша величносте! 
– Добридень, парубче! А чого тобі тут треба? 
– Та я, хоч ви, може, й не повірите, ваша величносте, хотів би одружитись з вашою дочкою. 
– Вірю тобі, паруб че, але з чого ви будете жити?
– Є у нас невеличкий клаптик землі. 
– Вірю. 
– Крім землі, є у нас ще й теличка. 
– Вірю, вірю. 
– А недавнечко на нашому подвір’ї виросла купа гною заввишки із церкву. 
– Вірю, чому б не вірити! 
– Оту гору гною я з братом виніс на ношах за два дні. 
– Вірю, вірю охоче. 
– Воно-то так, але повиносили ми гній не на свою землицю, а на сусідню. 
– Вірю, вірю... 
– Тут я схаменувся, пішов додому й розказав про це лихо батькові. 
– Вірю, охоче вірю. 
– Отож вийшли ми четверо, взяли землю  за чотири боки і гарненько вивернули гній на свою землю.
– Вірю, повірив би й тоді, коли б ти цього й не казав. 
– Потім ми засіяли землю пшеницею. 
Вірю, так і слід робити. 
– Але з пшениці виріс такий густий ліс, якого ви, найясніший королю, ще ніколи не бачили. І було на тих деревах стільки жолудів, скільки зірок на небі. 
– Вірю, вірю тобі охоче. 
– Тоді батько нам кажуть: «Не рубатиму я цього лісу, куплю краще стадо свиней, нехай поїдять усі жолуді». 
– Вірю, парубче, вірю. 
– Та до череди треба було найняти свинопаса. 
– Вірю, парубче, а як же інакше? 
– І що б ви думали, ваша величносте, кого тато найняли в свинопаси? Нікого іншого, як батька вашого. 
– Брешеш, шибенику! – сердито гримнув король. 
Схаменувся він, та пізно. Всі побачили, що король програв. 
Довелося йому віддати наймолодшому синові бідняка свою дочку й 
половину королівства. 
Справили бучне весілля. Кожному гостеві щось дарували. Мені теж подарували кістк” Он воно як було. 
Хто не вірить, хай перевірить.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: