ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як син бідняка короля перехитрив
Як син бідняка короля перехитрив

За сімома морями, там, де володарює куцохвосте порося, жив на селі бідний чоловік з трьома синами. 
Аж ось до села дійшла чутка, що король віддасть дочку ще й половину королівства тому, хто скаже таке, чому він не повірить. 
Почув про це бідняк і каже синам: 
– Ну, сини мої любі, спробуйте щастя, може, й вдасться. 
Найстарший син і середульший відмовились. 
Але наймолодший син не забарився. Він схопився з місця і отак, у чому був, пішов прямісінько до міста, де жив король. 
Прийшов він у місто, зайшов за мури королівського палацу, бачить: на подвір’ї аж кишать королевичі, герцоги, графи, барони й інша знать. А ще там були словак у височезній шапці та циганчук. Брехали вони, скільки влізе. Один перебріхував одного. Та хоч би що вони казали, король усьому вірив. 
Та коли нарешті всі позамовкали, а там і пішли собі з подвір’я, наймолодший син бідняка підійшов до короля і вклонився: 
– Добридень ваша величносте! 
– Добридень, парубче! А чого тобі тут треба? 
– Та я, хоч ви, може, й не повірите, ваша величносте, хотів би одружитись з вашою дочкою. 
– Вірю тобі, паруб че, але з чого ви будете жити?
– Є у нас невеличкий клаптик землі. 
– Вірю. 
– Крім землі, є у нас ще й теличка. 
– Вірю, вірю. 
– А недавнечко на нашому подвір’ї виросла купа гною заввишки із церкву. 
– Вірю, чому б не вірити! 
– Оту гору гною я з братом виніс на ношах за два дні. 
– Вірю, вірю охоче. 
– Воно-то так, але повиносили ми гній не на свою землицю, а на сусідню. 
– Вірю, вірю... 
– Тут я схаменувся, пішов додому й розказав про це лихо батькові. 
– Вірю, охоче вірю. 
– Отож вийшли ми четверо, взяли землю  за чотири боки і гарненько вивернули гній на свою землю.
– Вірю, повірив би й тоді, коли б ти цього й не казав. 
– Потім ми засіяли землю пшеницею. 
Вірю, так і слід робити. 
– Але з пшениці виріс такий густий ліс, якого ви, найясніший королю, ще ніколи не бачили. І було на тих деревах стільки жолудів, скільки зірок на небі. 
– Вірю, вірю тобі охоче. 
– Тоді батько нам кажуть: «Не рубатиму я цього лісу, куплю краще стадо свиней, нехай поїдять усі жолуді». 
– Вірю, парубче, вірю. 
– Та до череди треба було найняти свинопаса. 
– Вірю, парубче, а як же інакше? 
– І що б ви думали, ваша величносте, кого тато найняли в свинопаси? Нікого іншого, як батька вашого. 
– Брешеш, шибенику! – сердито гримнув король. 
Схаменувся він, та пізно. Всі побачили, що король програв. 
Довелося йому віддати наймолодшому синові бідняка свою дочку й 
половину королівства. 
Справили бучне весілля. Кожному гостеві щось дарували. Мені теж подарували кістк” Он воно як було. 
Хто не вірить, хай перевірить.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: