ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Чесний вівчар
Чесний вівчар

Якось до короля Матяша приїхав у гості сусід-король. Привітались вони, як давні друзі. От гість і каже:
– Чув я, що у вас є вівця, яка дає золоту вовну. 
Еге ж, – гордо відповів король Матяш, – в отарі є в мене одна золоторунна вівця. Є й вівчар, який ніколи не бреше. 
А сусідній король на це: 
– Не може такого бути! Ось я доведу, що він таки може збрехати. 
– Та ні, – каже король Матяш, – такого не буде, він нізащо не брехатиме. 
– Ось я доведу! Обдурю його так, що він і не схоче, а збреше. 
Б’юсь об заклад, що він цього не зробить. Якщо програю – віддам половину свого королівства, – сказав король Матяш. 
А я віддам половину свого королівства, якщо він не збреше, – відповів гість. 
На цьому вони сказали один одному «на добраніч» і розійшлись. 
От сусідній король перевдягнувся в селянське вбрання й пішов на хутір до вівчаря. Привітався з ним, а вівчар і відповідає: 
– Добривечір, ваша величносте! 
– Звідки ж ти мене знаєш? – здивувався король. 
– По розмові впізнав, що ви король, – відповів вівчар. 
Король, не довго думаючи, каже: 
– Дам тобі цілу купу грошей та ще й шестеро коней, тільки віддай мені золоторунну вівцю. 
– 0 ні, – відповів вівчар, – не віддам нізащо, бо мій король мене повісить. 
Тоді король пообіцяв ще більше грошей, але вівчар і на це не пристав. 
Прийшов король додому й засмутився, що не зміг придбати золоторунну вівцю. Побачила дочка, що він сумний, та й каже: 
– Не бідкайтесь, батечку, ось я піду до того вівчаря і обдурю його. 
І пішла. А з собою взяла ящик золота й пляшку вина. Завела з вівчарем розмову, почастувала вином. Вівчар так розвеселився, що обіцяв віддати королівській дочці золоторунну вівцю, якщо вона вийде за нього заміж. Довго вагалася королівська дочка, та нарешті погодилась. А тоді й каже вівчареві: 
– Злупи шкуру з вівці, м’ясо з’їж, а шкуру віддай мені! 
Вівчар так і зробив. Дівчина понесла батькові золоторунну шкуру. Зрадів старий король, що дочка зуміла обдурити вівчаря. 
Настав ранок. Тяжко зажурився вівчар. Що ж йому казати, коли король спитає про золоторунну вівцю? 
Сумний вирушив він до королівського палацу. Дорогою кілька разів повторив, що має розповісти королю. Встромив палицю в мишачу нірку, зверху настромив свій капелюх, задкуючи, відійшов на кілька кроків і попрямував назустріч капелюхові. А тоді, змінивши голос, почав: 
– Що нового на хуторі? 
– Та нічого, тільки золоторунної вівці немає. Її з’їв вовк. 
Сказав ці слова й сам злякався. 
– Брешеш, – каже далі голосом короля, – бо вовк разом з нею роздер би й інших. 
Тоді вівчар витяг палицю з нірки, надів капелюха й пішов далі. 
Знову побачив мишачу нірку. Знову почав: 
– Що нового на хуторі? 
– Золоторунна вівця втонула в колодязі. 
– Брешеш, а інші чом не втонули? 
Вівчар знову висмикнув свою палицю і з важкою думкою почимчикував до королівського палацу. Натрапив він і на третю нірку. Повторив те саме: 
– Що нового на хуторі? 
– Вкрали золоторунну вівцю. 
– Брешеш, бо тоді покрали б і інших! 
Після цього вівчар замовк і більш не казав нічого. Взяв капелюха й палицю і пішов просто до короля Матяша. За столом сидів з дочкою і сусідній король. Нетерпеливо чекали вони, що брехатиме вівчар. 
– Що нового на хуторі? – спитав король Матяш. 
– Нічого такого, тільки те, що я виміняв золоторунну вівцю на чорну та вродливу! 
– Ну, то принеси ж її сюди! – радісно вигукнув король Матяш. 
– Ось вона, сидить поруч з вами! – відповідає вівчар. 
– Ура! Правду сказав! – вигукнув король Матяш.– За це дарую тобі половину королівства, яке віддасть мені сусід.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: