ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Чесний вівчар
Чесний вівчар

Якось до короля Матяша приїхав у гості сусід-король. Привітались вони, як давні друзі. От гість і каже:
– Чув я, що у вас є вівця, яка дає золоту вовну. 
Еге ж, – гордо відповів король Матяш, – в отарі є в мене одна золоторунна вівця. Є й вівчар, який ніколи не бреше. 
А сусідній король на це: 
– Не може такого бути! Ось я доведу, що він таки може збрехати. 
– Та ні, – каже король Матяш, – такого не буде, він нізащо не брехатиме. 
– Ось я доведу! Обдурю його так, що він і не схоче, а збреше. 
Б’юсь об заклад, що він цього не зробить. Якщо програю – віддам половину свого королівства, – сказав король Матяш. 
А я віддам половину свого королівства, якщо він не збреше, – відповів гість. 
На цьому вони сказали один одному «на добраніч» і розійшлись. 
От сусідній король перевдягнувся в селянське вбрання й пішов на хутір до вівчаря. Привітався з ним, а вівчар і відповідає: 
– Добривечір, ваша величносте! 
– Звідки ж ти мене знаєш? – здивувався король. 
– По розмові впізнав, що ви король, – відповів вівчар. 
Король, не довго думаючи, каже: 
– Дам тобі цілу купу грошей та ще й шестеро коней, тільки віддай мені золоторунну вівцю. 
– 0 ні, – відповів вівчар, – не віддам нізащо, бо мій король мене повісить. 
Тоді король пообіцяв ще більше грошей, але вівчар і на це не пристав. 
Прийшов король додому й засмутився, що не зміг придбати золоторунну вівцю. Побачила дочка, що він сумний, та й каже: 
– Не бідкайтесь, батечку, ось я піду до того вівчаря і обдурю його. 
І пішла. А з собою взяла ящик золота й пляшку вина. Завела з вівчарем розмову, почастувала вином. Вівчар так розвеселився, що обіцяв віддати королівській дочці золоторунну вівцю, якщо вона вийде за нього заміж. Довго вагалася королівська дочка, та нарешті погодилась. А тоді й каже вівчареві: 
– Злупи шкуру з вівці, м’ясо з’їж, а шкуру віддай мені! 
Вівчар так і зробив. Дівчина понесла батькові золоторунну шкуру. Зрадів старий король, що дочка зуміла обдурити вівчаря. 
Настав ранок. Тяжко зажурився вівчар. Що ж йому казати, коли король спитає про золоторунну вівцю? 
Сумний вирушив він до королівського палацу. Дорогою кілька разів повторив, що має розповісти королю. Встромив палицю в мишачу нірку, зверху настромив свій капелюх, задкуючи, відійшов на кілька кроків і попрямував назустріч капелюхові. А тоді, змінивши голос, почав: 
– Що нового на хуторі? 
– Та нічого, тільки золоторунної вівці немає. Її з’їв вовк. 
Сказав ці слова й сам злякався. 
– Брешеш, – каже далі голосом короля, – бо вовк разом з нею роздер би й інших. 
Тоді вівчар витяг палицю з нірки, надів капелюха й пішов далі. 
Знову побачив мишачу нірку. Знову почав: 
– Що нового на хуторі? 
– Золоторунна вівця втонула в колодязі. 
– Брешеш, а інші чом не втонули? 
Вівчар знову висмикнув свою палицю і з важкою думкою почимчикував до королівського палацу. Натрапив він і на третю нірку. Повторив те саме: 
– Що нового на хуторі? 
– Вкрали золоторунну вівцю. 
– Брешеш, бо тоді покрали б і інших! 
Після цього вівчар замовк і більш не казав нічого. Взяв капелюха й палицю і пішов просто до короля Матяша. За столом сидів з дочкою і сусідній король. Нетерпеливо чекали вони, що брехатиме вівчар. 
– Що нового на хуторі? – спитав король Матяш. 
– Нічого такого, тільки те, що я виміняв золоторунну вівцю на чорну та вродливу! 
– Ну, то принеси ж її сюди! – радісно вигукнув король Матяш. 
– Ось вона, сидить поруч з вами! – відповідає вівчар. 
– Ура! Правду сказав! – вигукнув король Матяш.– За це дарую тобі половину королівства, яке віддасть мені сусід.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: