ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Хитра лисиця
Хитра лисиця

За дев'ятьма горами та сімома морями жила-була хитрюща лисиця. Якось їй закортіло поласувати домашньою птицею. 
Взяла вона собі на спину порожній міх і подалася в село. 
Ішла вона, довго ішла, озираючись на всі боки, аж поки надвечір дійшла до крайньої хати й постукала у вікно. 
– Хто стукає у вікно в такий пізній час? – спитали із хати. 
– Я лисиця, нещасна мандрівниця. Пустіть мене до хати переночувати, згляньтеся наді мною! 
Господар і господиня, лагідні й добрі люди, пожаліли лисицю і впустили її до хати. Навіть нагодували. Лисиця подякувала господарям і вмостилася на лаві, а міх поклала під лаву. 
Та перш ніж господарі полягали спати, хитра лисиця сказала: 
– А чи не вештаються, бува, у ваших краях злодії? В моєму міхові під лавою – вгодований півень. Я боюся, щоб його не поцупили 
– Спи спокійно, в моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало! Не турбуйся,– відказав господар, а сам усміхнувся й подумав: «Яка дурна лисиця! Ніхто не чіпатиме її півня». 
Коли вранці господарі прокинулися, лисиця загорлала: 
– Ой-ой-ой! Вкрали мого вгодованого півня! 
Г осподарі заспокоювали лисицю, запевняли, що ніхто не міг поцупити з міха півня. Він, певно, вибрався сам і заховався десь у хаті.
Обшукали вони хату раз, обшукали другий, але півня, звичайно, не знайшли. 
Соромно стало господареві, що в його хаті вкрадено півня, та й лисицю шкода. 
Що було робити господареві? Пішов він до курника, спіймав найбільшого півня та й віддав його лисиці, аби тільки вона замовкла і чимшвидше забралася геть. 
Лисиця запхала півня в міх і чимдуж чкурнула до лісу. 
Сіла вона на галявині й смачно поснідала отим півнем. 
Надвечір хитра лисиця подалася до іншого села. Підійшла до крайньої хати й постукала у вікно. В цій хаті теж мешкали добрі люди, вони пустили лисицю переночувати. 
Перед сном лисиця сказала: 
– Люди щирі, люди добрі, у міхові в мене вгодована гуска. Чи не вкраде її хтось часом? 
– Отакої! – вигукнув господар. – В моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало! 
На світанку, ще й роса не випала, лисиця зчинила галас: 
– Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану гуску! 
Обшукали всю хату, але гуски, звичайно, не знайшли. 
Соромно стало і цьому господареві, що в його хаті вкрадено гуску. Пішов він у сарай та й приніс лисиці найжирнішу гуску, аби тільки вона не ридала гіркими слізьми. 
Лисиця зраділа, що знову перехитрувала господаря, запхала гуску в міх і чкурнула до лісу. 
По дорозі вона разів із десять розв'язувала міх, аби переконатися, чи там гуска. 
Третього вечора лисиця підійшла до крайньої хати третього села і знову постукала в вікно. Її пустили. 
Перед сном лисиця мовила господареві: 
– Я поклала під лаву міх. Дуже хвилююся, щоб його не вкрали, бо там – угодоване порося. 
– Спи спокійно, лисичко,– відказав господар. – Хоч би що було в твоєму міхові в моїй хаті воно не пропаде. 
Ледве дочекалася вона світанку й заголосила: 
– Ой-ой-ой! Вкрали моє вгодоване порося! 
Дарма заспокоювали, дарма вмовляли господарі лисицю – вона ще голосніше ридала: мовляв, яке ж гарне, яке товстеньке поросятко в неї вкрали!.. 
І цей господар пожалів лисицю та й віддав їй своє порося. 
Лисиця сунула у міх порося і щодуху побігла до лісу. Зупинилася на зеленій галявині, розкрила міх та й почала милуватися поросятком. Вона була сита, тож вирішила, що з'їсть йог о згодом. Однак, лисиця була дуже пожадлива. Надумала вона видурити в людей цілу свиню.
Йшла лисиця, довго йшла з міхом на спині. Аж увечері підійшла до якогось села й знову постукала у вікно крайньої хати. 
– А чи не вкрадуть тут мою вгодовану свиню? Вона – в міху під лавою,– сказала лисиця перед сном. 
Глянув господар на міх і побачив, що туди не влізе вгодована свиня. Та він нічого не сказав, ліг собі спати і міцно заснув. 
А лисиця вийшла на подвір'я і смачно повечеряла поросям. 
Ледве засіріло, як вона зчинила галас: 
– Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану свиню! 
Господар одразу зрозумів, що до чого. «Оце так хитра лисиця! Стривай, я тебе провчу!» – подумав він і сказав: 
– Не голоси, лисичко, не ридай, бо розбудиш усе село і люди дізнаються, що в моїй хаті вкрали свиню. А я тобі замість однієї подарую двох угодованих свиней. Дай-но свій міх – я покладу туди свиней і міцно зав'яжу. 
У господаря були два лютих пси. Запхав він отих псів у міх, міцно зав'язав мотузкою, покликав лисицю й піддав їй на спину міх із собаками. 
Зігнувшись під ношею, лисиця почвалала до лісу. 
Сонце підбилося високо в небі, коли лисиця, вкрай стомлена, доплентала до зеленої галявини. Сіла вона під могутнім дубом і почала розв'язувати міх, щоб глянути на свиней. 
Тільки-но вона розв'язала міх, як звідти вистрибнули два лютих пси й кинулися на лисицю. 
Перелякалася лисиця, помчала куди дивилися очі. 
Пси якийсь час гналися за нею, а потім відстали. Вони повернулися до свого господаря, і той досхочу нагодував їх за те, що провчили лисицю.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: